Розділ «Частина друга»

– Коли вони повернуться? – запитав Гай.

– Я не знаю, – раб промовисто стенув плечима, а Гай мав тепер набагато переконливішу причину для поспіху.

Бойові полки венді не були розбиті, а високі стовпи диму приваблять їх, як м’ясо приваблює стерв’ятників.

– Підіймай їх і рушайте в дорогу, – наказав він центуріону й поквапився геть.

Ланнон вийшов із диму в супроводі своїх зброєносців та охоронців. Одного погляду на його обличчя – червоне й похмуре – було досить, щоб застерегти Гая.

– Ти наказав наглядачам рабів, щоб вони залишали життя тим, кого відбраковують?

– Так, величносте.

Несподівано для себе Гай відчув роздратування з приводу того, що цар надто часто гнівається та прискіпується до дрібниць, його тепер турбували значно важливіші справи.

– Чиїм авторитетом?

– Авторитетом командувача царського легіону, який бере участь у битві, – відповів йому Гай.

– Я наказав, щоб усе було спалено.

– Але це не означає, що треба влаштувати різанину старих і калічних.

– Я хочу, аби племена знали, що сюди приходив Ланнон Гіканус.

– Я залишаю тих, хто свідчитиме про це, – коротко відказав йому Гай. – Якщо ці старі люди є тягарем для нас, то хіба вони не тягар і для свого племені?

Ланнон нічого не відповів, і Гай побачив, що його гнів стихає. Несподівано він узяв руку Ланнона з вельми значущим виразом обличчя.

– Величносте, я хочу сказати вам одну дуже важливу річ. – І, перш ніж Ланнон устиг дати вихід своєму гніву, Гай відвів його вбік. – Бойові полки венді уникли нашого розгрому, й вони тепер перебувають у полі й готові до битви.

Ланнон відразу забув про свій гнів.

– Чи близько вони від нас?

– Я не знаю, але що довше ми розмовлятимемо, то ближче вони підійдуть.

Лише після полудня довгі ряди рабів були підраховані й почовгали до річки. Наглядачі принесли свої звіти до командного пункту Гая, і з’ясувалося, що загальна кількість захоплених у полон рабів становить близько двадцяти двох тисяч людей.