Розділ «Частина друга»

– Заберіть худобу із собою. Ви пам’ятаєте, до яких хитрощів удався Ганнібал в Італії, вона послужить і нам на великій річці.

Ланнон радісно засміявся й поплескав Гая по плечу, коли той пояснив свій задум.

– Лети для мене, Сонячний Пташе.

– Ричи для мене, Великий Леве, – усміхнувся йому у відповідь Гай, надіваючи й застібаючи свій шолом.

Дотримуючись цілковитої тиші, Гай повів чотири з половиною тисячі своєї важкої піхоти та сокирників і звелів їм залягти у формі півмісяця на краю лісу за містом. Він поспав протягом години й, коли один із центуріонів розбудив його, відчув, що геть замерз і закляк від нічної роси.

– Підіймайтеся, – тихо наказав він, і його наказ передали з уст до уст.

На краю лісу почулося шарудіння – засновигали чорні тіні, коли легіонери відкладали свої сокири, мечі та луки й натомість озброювалися дерев’яними киями, які застосовували, коли брали в полон рабів.

Гай і Ланнон поквапилися до своєї командирської позиції в центрі лінії, скинувши плащі й розминаючи захололі м’язи.

Гай подивився на сонне місто і втягнув у ніздрі запах диму від спаленого дерева, зготовленої їжі та людських екскрементів – великий кислий запах людства, що примусив його поморщитися. У місті панувала тиша, крім гавкання якогось цуценяти і скигління дитини, що ніяк не могла заснути.

Гай лагідно сказав:

– Тепер час.

Ланнон кивнув головою. Гай обернувся й дав наказ центуріону, і той нахилився над горщиком, у якому жевріло полум’я, роздмухав вогонь і підніс його до намоченої у смолі ганчірки, якою було обмотано наконечник сигнальної стріли. Коли полум’я підпалило ганчірку й спалахнуло, він заклав стрілу в лук і випустив її високою параболою в чорне небо. У рядах легіонерів сигнал був повторений, помаранчеве полум’я на короткий час зависло в небі, але тиша панувала досі, й місто не прокинулося.

– У них немає ані вартових, ані пікетів. Нічого, – зневажливо зауважив Ланнон.

– Вони варвари, – лагідно нагадав йому Гай.

– Вони заслуговують на рабство, – сказав Ланнон.

– Вони краще житимуть як раби, аніж як вільні люди, – уточнив Гай. – Ми їх одягатимемо, годуватимемо і покажемо їм справжніх богів.

Ланнон кивнув головою.

– Ми прийшли, щоб вивести їх із темряви на сонце.

І він підняв важкий кий у правій руці.

Зі сходу, від лісу, несподівано набігла череда ревучої збожеволілої худоби. На їхніх рогах горіли пучки вимазаної смолою трави, за собою вони тягли сухі гілки, що палахкотіли яскравим полум’ям, і їх підганяв власний жах і лінія вояків, які горлали та гейкали. Це було диявольське видовище, окутане пилюкою, димом і полум’ям. Череда худоби вломилася в місто, обвалюючи легенькі хатини з трави, підпалюючи їх і розтоптуючи сонних венді, які траплялися їм на шляху. За тваринами бігли вояки, частуючи ударами київ по голові тих, хто вижив, і залишаючи їх лежати в розворушеній ратицями пилюці.