Розділ «Частина друга»

Гай чув, як лунало з міста дедалі гучніше виття, як лементували тисячі нажаханих голосів. Він чув, як тупотіли ратиці, й бачив, як вибухи жовтого полум’я та снопи іскор підіймалися в нічне небо, як горіли сухі, наче трут, хатини.

– Тримайте лінію! – гукав він до своїх людей у навколишній темряві. – Не залишайте дірок у сіті, бо риба вислизне!

Ніч була наповнена рухом, звуками і полум’ям. Полум’я швидко поширювалося, освітлюючи сцену яскравим миготливим помаранчевим світлом, а венді розбігалися на всі боки, кружляли й зойкали, бачачи, як на них насувається невблаганна стіна вбивць і грабіжників. Киї підіймалися й падали, і звук ударів дерева по кістках був таким самим, як у лісорубів, що зрубують дерева в лісі. Вони падали, чорні й голі, й лежали у світлі полум’я або повзали навкарачки й стогнали від болю.

Одна жінка з дитиною, яку вона пригортала до грудей, побачила невблаганну лінію, що насувалася на неї, і метнулася навтіки, як метнулася б самиця якоїсь тварини, побігла у високе ревуче полум’я очеретяного даху. Вона загорілася, як смолоскип, її волосся вибухнуло з тріском, вона зойкнула лише один раз, а тоді впала, обгоріла й невпізнанна, у вогонь. Гай побачив цю картину, й божевілля його крові охолодилося, застигнувши у відразу й огиду.

– Стримуйтеся! – закричав він. – Не бийте з усієї сили!

І помалу з цього жахливого безладу утворився порядок. З’явилися наглядачі рабів, які наказували полоненим присідати рядами навпочіпки, піхота очистила місто, а полум’я догоріло, залишивши по собі димучі купи попелу.

Настав світанок, червоний і розгніваний світанок, по якому пливли хмари чорного диму. Коли Гай проспівав хвалу Ваалові, крики й виття полонених пролунали разом із голосами легіонерів.

Гай побіг через випалену пустку, віддаючи накази й організовуючи відступ. Уже дві когорти під командуванням молодого Бекмора почали відступати до великої річки, женучи перед собою незліченну кількість захопленої худоби. Гай прикинув, що там мало бути близько двадцяти тисяч голів маленьких чагарникових биків і корів. Бекмор мав наказ від Гая переправити худобу через річку й негайно повернутися, щоб прикривати відступ.

Тепер його головною турботою стало привести в рух повільні й неповороткі колони рабів. Наступ, який його легіон здійснив за півдня та ніч, безперечно, розтягнеться під час відступу на два або три дні. Щойно захоплених рабів треба взяти в ланцюги, й непризвичаєні до них люди, звичайно ж, рухатимуться дуже повільно, затримуючи легіон. Але навіть затримка на одну годину становила неабияку небезпеку, роблячи тяжко перевантажений легіон надзвичайно вразливим до контратак противника.

Один із центуріонів підійшов до нього, його туніка почорніла від диму, а борода була обпалена.

– Мій володарю!

– Що таке?

– Погляньте на рабів. Молодих людей серед них зовсім мало.

Гай обернувся, щоб роздивитися чорну масу взятих у полон венді, які сиділи навпочіпки. Вони були прикрашені гірляндою з легких похідних ланцюгів, обмотаних навколо шиї, схожі на зграю гончаків, які приготувалися до полювання.

– Так, справді.

Він тепер побачив, що то здебільшого жінки та ще недозрілі підлітки. Наглядачі рабів відсіяли старих і калічних, але серед захоплених було дуже мало чоловіків віку й статусу воїна. Гай вибрав із рядів людей, які сиділи навпочіпки, на вигляд дужого й здорового юнака й заговорив до нього його рідною мовою:

– Де ваші воїни?

Юнак здавався здивованим, коли почув рідну мову, але він похмуро опустив очі й нічого не відповів. Центуріон наполовину витяг із піхов меча, і шкрябання сталі об піхви примусило хлопця злякано підняти голову.

– Пролити краплю зайвої крові для нас нічого не означає, – застеріг його Гай, і хлопець завагався, перш ніж відповісти.

– Вони пішли на північ полювати на буйвола.