Розділ «Частина перша»

Елдридж далі роздивлявся розгорнутий сувій крізь збільшувальне скло, а ми з Ралом терпляче чекали, поки він нарешті відклав лупу й підвів голову. Як і я, він зреагував миттєво. Я побачив, як зблиснули його окуляри, як порожевіла його лисина, ставши схожою на купол Тадж-Махалу в промінні призахідного сонця. Він швидко підійшов до нашого стола.

– Де ви його знайшли? Скільки їх там? Він запечатаний!

Його рука тремтіла, коли він доторкнувся до глиняної таблички з печаттю. Його тон стривожив дівчат, і вони майже прибігли до нас. Ми стояли навкруг глечика шанобливим колом.

– Відкрийте його, – сказала Саллі, порушивши коротку мовчанку.

– Уже майже обідній час. – Я подивився на свій годинник. – Ліпше відкладімо це на завтра, – невпевненим голосом запропонував я, й дівчата обдарували мене лютими поглядами.

– Для нас це неприйнятно, – почала Саллі, потім побачила вираз мого обличчя, й вираз полегкості пом’якшив її риси. – Ти не повинен жартувати, коли йдеться про такі речі, – суворо дорікнула вона мені.

– Гаразд, професоре Гамілтон, чого ми чекаємо?

– А й справді чого? – запитав він, і ми обидва заходилися працювати з печаттю.

За допомогою гострозубців ми перекусили золотий дріт, а потім обережно відсунули печать. Кришка знялася легко, й усередині глечика ми побачили звичайний, загорнутий у тканину циліндр. Проте не було жодного знаку неприємного запаху шкіри. Елдридж, чиї руки схожі на дві тонкі білі свічки, був неспроможний підняти глечик. Я обережно поклав його набік і, поки він оглядав його, витяг важкий згорток. Обгортка добре збереглася, й ми відзначили, що циліндр був обгорнутий лише один раз.

Ніхто не озвався, поки ми роздивлялися виставлений напоказ циліндр. Я здогадався, що в ньому зберігається. Існує тільки один матеріал, який може бути таким важким, але все ж я з надзвичайним хвилюванням чекав, коли моє сподівання справдиться.

Це був ще один сувій із письмом, але йшлося не про шкіру. Сувій був суцільним згорненим листом чистого золота. Він був завтовшки в одну шістнадцяту дюйма, у вісімнадцять дюймів завширшки й у розгорненому вигляді мав вісімнадцять футів завдовжки. Він важив 1954 унції[15] і за своєю вагою мав би коштувати десь вісімдесят п’ять тисяч доларів. Золотих сувоїв було п’ять – отже, їхня загальна ціна становила чотириста двадцять п’ять тисяч доларів, але то була дрібниця супроти вартості змісту письма.

Дивовижно м’який метал розгорнувся дуже легко, ніби з радістю хотів повідомити нам стародавні таємниці. Літери були вирізані в металі з великою майстерністю гострим інструментом гравера, але світло, віддзеркалене від поверхні, засліплювало читача.

Усі ми зачаровано спостерігали, як Елдридж посипав блискучу поверхню ламповою сажею, а потім акуратно обтер рештки. Тепер кожна літера добре виділялася, чорна проти золотого тла. Він поправив окуляри й зосереджено схилився над нерозбірливими рядками пунічного письма. Він почав невиразно мурмотіти й шепотіти, тоді як ми зійшлися тісніше, як діти, коли їм розповідають казку у вечірній час.

Я думаю, що говорив від імені всіх інших, коли сердито вигукнув:

– Ради Бога, читайте цю гемонську річ!

Елдридж підвів голову й лукаво усміхнувся до мене.

– Це дуже цікаво.

Він тримав усіх нас у болісній напрузі протягом ще кількох секунд, поки запалював сигарету. Потім почав читати. Стало відразу очевидно, що ми вибрали найперший сувій і що Елдридж читає передмову автора:

– «Піди в мій склад і принеси звідти п’ятсот пальців найчистішого золота Опета. Виготови з нього сувій, який не зіпсується, щоб ці пісні могли жити вічно у словах нашого улюбленого Гая, сина Амона, верховного жерця Ваала, улюбленця Астарти, носія чаші життя й Сокирника всіх богів. Нехай люди читають його слова й радіють, як радів я, нехай люди слухають його пісні і плачуть, як плакав я, нехай його сміх відлунює протягом усіх років, а його мудрість нехай живе вічно».

Так говорив Ланнон Гіканус, сорок сьомий Великий Лев Опета, цар Пунта й чотирьох царств, правитель південних морів і управитель водних шляхів, володар трав’янистих рівнин і гір, що стоять за ними».