Розділ «Частина перша»

Лорен із виляском пристукнув капот і знову пірнув на місце водія. Він подивився на мене крізь розбите вітрове скло.

– Помолися ще раз, Бене. Твоя перша молитва була збіса невдалою. – І натиснув на стартер. Він стомлено загурчав, але двигун не завівся. – От і маємо, Бене, – сказав мені Лорен. – Обом батареям капут.

– Сержанте, приведіть сюди всіх своїх людей, – закричав я. – Ми штовхатимемо машину. Допоможіть нам.

Вони підбігли до мене і стали позаду лендровера.

– Починай через секунду! – закричав я Лоренові, й низка куль ударила біля ніг, обсипавши мене скалками каміння.

Ми натисли всією своєю спільною вагою на лендровер, і він покотився по землі, назад, у напрямку річки.

– Ну ж бо! – крикнув я Лорену.

Лендровер затремтів і стишив хід, а ми навалилися на нього, примушуючи його рухатися усупереч компресії.

Двигун вистрелив один раз.

– Ну ж бо, заводься! – вихопилося в мене.

І несподівано двигун загуркотів, ожив, і в нас вихопилося тріумфальне виття.

– Залазьте! – викрикнув Лорен і звернув лендровер назад до нашого сліду, але я біг поруч із ним.

– Дай сірники! – засапавшись, попросив я.

– Чого?

– Дай мені сірники, нехай тебе чорти візьмуть.

Я вихопив їх у нього з руки й побіг до звалища двох розтовчених автомобілів. Бензин крапав із одного з розбитих баків, і я кинув туди запаленого сірника. Усмоктувальний ревучий потік полум’я лизнув мене в обличчя, обпалив мені вії, і я обернувся й побіг за лендровером, перевалившись через борт, упавши обличчям на купу мертвих і поранених людей у задньому кузові.

Лорен пробив собі новий шлях крізь зарості низенького колючого чагарника, обминаючи замінований слід, а потім знову звернув і далі поїхав по ньому.

Вогонь на березі зник із наших очей, коли ліс обступив нас. Я спостерігав за стовпом чорного, просякнутого сажею диму, що підіймався в рожеве вечірнє небо, задоволений тим, що позбавив їх плодів перемоги, й несподівано відчув, що тремчу, як людина, яка захворіла на пропасницю. Холодні хвилі шоку накотилися на мене.

– З тобою усе гаразд, Бене? – гукнув, звертаючись до мене, Лорен.

– Усе гаразд, друже, – відповів я й подивився вниз на обгорнуті ковдрами тіла біля моїх ніг.