Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

Приголомшений хлопець полетів у кучугуру — вчетверте за сьогодні.

А Холлі підморгнула враженому Лаккеєві.

— Отепер ми й поквиталися, — мовила вона.

Командувач Корч мав не так уже й багато спогадів, які були б йому по-справжньому дорогі. Але в майбутньому, у найпохмуріші моменти свого життя, він щоразу викликав у пам’яті цей епізод і тихенько хихотів собі під ніс.

О’Гира привів до тями біль. Біль? Такого з ним іще ніколи не бувало. Він не міг навіть пригадати, коли востаннє переживав справжні фізичні муки. Так, інколи його глибоко ранили колючі Корчеві зауваження, але фізичного страждання він залюбки уникав — наскільки це було можливо.

Кентавр лежав на підлозі оперативного кабінету посеред уламків свого робочого крісла.

— Ну, Дрюку! — прогарчав він і ще протягом двох хвилин вивергав суцільний потік нецензурних висловів.

Виливши нарешті свій гнів, О’Гир, хитаючись, підвівся з плазмової підлоги й спробував оцінити ситуацію. Спина його була попечена, але найдужче постраждала задня частина тіла: світитиме відтепер двома чималими лисинами. Яка втрата для кентавра! Адже саме ця частина тіла насамперед приваблює кентавриць у нічних клубах. Хоча який з О’Гира танцюрист… Четверо копит, і всі ліві.

Двері оперативного кабінету були замкнені. Навіть гном, як кажуть, не підкопається. О’Гир увів код входу-виходу: «О’Гир. Двері».

Комп’ютер не відповів.

Кентавр удався до голосового управління.

— О’Гир. Один, два, один, зняти блокування дверей.

Комп’ютер хоч би писнув. Отже, це пастка. О’Гир у полоні власних пристроїв безпеки. Ще й вікна затемнено, так що ззовні ніхто навіть не роздивиться, що там діється в оперативному кабінеті. Замкнений зсередини й знадвору. Ніщо не працювало.

А втім, тут він припустився помилки. Працювало все, от тільки його дорогоцінні машини не реагували на команди свого господаря. Хто-хто, а О’Гир чудово розумів, що з кабінету неможливо вийти, не повернувши собі доступу до головного комп’ютера.

Кентавр зірвав з голови фольжану шапочку й люто зібгав її.

— Навіть ти мене зрадила! — крикнув він і пошпурив шапочку в пристрій для переробки відходів.

Тепер пристрій визначить хімічний склад викинутого сміття й пошле його до відповідного контейнера…

Раптом на стіні ожив плазмовий екран, і на ньому з’явилося збільшене личко Опал Кобой. Кентавр не пам’ятав, щоб вона колись посміхалась так широко!

— Привіт, О’Гире. Давненько не бачились.

О’Гир постарався також відповісти усмішкою — щоправда, вийшла вона не така широка.