Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

Холлі відчайдушно стрибнула й вчепилась за Лаккеїв пояс, але тілоохоронець ніби й не помітив, що на ньому хтось повис.

— Лаккею, зупинись! — прохрипіла ельфиня.

Той мовби й не чув її.

Холлі й далі висіла на ньому, тільки тепер гальмувала, впираючись у підлогу п’ятами.

— Зупинись! — повторила вона, цього разу ще й з гіпнотичними чарами.

Лаккей мовби прокинувся від глибокого сну, тверезомислячий солдат умить витіснив у ньому печерну людину.

— Правильне рішення, багноїде, — сказав Дрюк. — Дослухайся до слів капітана Куць. Я певен, ми зуміємо домовитись.

— Жодних домовленостей, Дрюку! — твердо мовив Корч. — Для тебе все закінчено. Тож відпусти хлопчика.

Дрюк погрозливо махнув своїм бластером.

— Зараз я його й справді відпущу. Туди, звідки не вертаються.

Це був Лаккеїв найгірший кошмар. Його підопічний опинився в руках психопата, якому вже немає чого втрачати, а він, Лаккей, нічим не може зарадити…

І тут задзеленчав телефон.

— Ніби мій, — машинально зронив Артеміс.

Ще один дзвінок. Таки точно його мобільний телефон. Просто дивовижно, що ця штука ще працює взагалі, зважаючи, крізь які злигодні їй довелося пройти. Артеміс відкрив футляр і дістав мобільника.

— Слухаю!

Час, здавалось, завмер. Ніхто з присутніх не мав жодного уявлення, чого сподіватися далі.

Артеміс кинув телефон Опал Кобой.

— Це вам дзвонять.

Піксі різко спікірувала й піймала крихітний апарат. Дрюк тяжко задихав. Його мозок іще нічого не збагнув, а тіло вже здогадалося, до чого воно йдеться.

Опал піднесла мобільний телефон до свого гостренького вушка.