Розділ «Лусі Мод Монтгомері ЕМІЛІ ВИРОСТАЄ»

Панна Роял, нещиро:

— Бідолашна тітка Анджела! Її серце буде кривавитись.

Емілі:

— Але це сущі дрібниці, правда?

Панна Роял, майже лагідно:

— Аж ніяк не дрібниці — чому ж?

Емілі, зазирнувши до нотатника:

— Як ви гадаєте, чи сталися в Шрусбері за час вашої відсутності великі зміни?

Панна Роял:

— Люди помітно змінилися. Молоде покоління не справило на мене позитивного враження.

(Емілі занотовує. Чу-Чін з’являється знову, либонь, випустивши з очей кота, й знов береться до своєї учти під фортеп’яно).

Емілі згорнула записника й підвелася. Навіть для пана Тауерса вона неспроможна вести це інтерв’ю далі. Вираз обличчя мала вона янгольський, а думки збурені, страхітливі.

— Дякую вам, це все, — промовила вона з пихою, цілком відповідною холодному тонові панни Роял. — Вибачте, що забрала у вас так багато часу. На все добре.

Злегка вклонилася й рушила в напрямку дверей. Панна Роял подалася за нею.

— Чи не хотіли б ви забрати з собою вашого песика, панно Стар? — запитала вона солодкавим голосом.

Емілі спинилася на порозі.

— Прошу?

— Мені здається, ви повинні забрати свого пса.

— Мого пса?!

— Так, вашого. Щоправда, він не докінчив ще тієї нещасної серветки, але її ви теж можете забрати. У такому вигляді вона тітці Анджелі вже не придасться ніколи.