Розділ «Лусі Мод Монтгомері ЕМІЛІ ВИРОСТАЄ»

— Чи вірогідно, щоб Конгрес Сполучених Штатів підтримав нещодавні пропозиції канадійського уряду?

Панна Роял:

— Ага! Отже, уряд Канади зробив Штатам якісь пропозиції? Ніколи про це не чула.

(Емілі записує: «Ніколи про це не чула». Панна Роял поправляє своє пенсне).

Емілі думає: «З таким носом, коли зістарієш, ти виглядатимеш натуральною відьмою». Говорить: «На вашу думку, — історичний роман пережив себе як літературний жанр?»

Панна Роял стомленим голосом:

— Я завжди лишаю вдома свої думки та погляди, коли виїжджаю на відпочинок.

(Емілі пише: «Лишає вдома свої думки та погляди, коли виїжджає на відпочинок». Емілі прагне закінчити це інтерв’ю якнайскоріше. Переказала б його по-своєму, своїми словами, але знає, що пан Тауерс не прийняв би такого матеріалу. Втішає її згадка про новісіньку, непочату книгу «від Джиммі», яка дожидає на неї вдома, до якої впише таємний звіт про свої відвідини панни Роял. Заходить Чу-Чін. Емілі чудується, як він подужав упоратись з цілим курчам за такий короткий час. Чу-Чін, вочевидь, запрагнув десерту, бо миттю зриває з канапи мереживну серветку пані Роял, втискається з нею під фортеп’яно і починає старанно її жувати).

Панна Роял, палко:

— О, любий пес!

Емілі, у приступі натхнення:

— Ви любите шпіців?

Панна Роял:

— Це наймиліші створіння з тих, що існують під сонцем.

Емілі, ледве чутно, до себе: «Ну, один погляд вона все ж привезла з собою на відпочинок». До панни Роял:

— А я не належу до шпіцоманів.

Панна Роял, з крижаною усмішкою:

— Це ж очевидно, що люди мають різні уподобання щодо тварин.

Емілі, до себе: «Шкода, немає тут Ільзи — вона показала б оцій пихатій особі, де раки зимують».

На порозі з’являється великий сірий кіт. Чу-Чін висовується з-під фортеп’яно і розпочинає гонитву за бідолашним, у смерть переляканим котом. Дорогою перекидає горщик із улюбленою бегонією пані Роял — горщик розбивається на друзки.