Розділ «Острови в океані»

— Тепер вони мають провідника, чи лоцмана, чи як там його ще називають.

За провідника вони взяли місцевого рибалку, що мав на острові хатину, покриту пальмовим листям, і засолював та в'ялив на решітці нарізаний довгими смужками м'якуш баракуд, щоб потім збути китайцям, які скуповували цю солонину для роздрібних торговців, а ті продавали її в своїх крамничках за тріску. Судячи з вигляду решітки, той рибалка встиг насолити й нав'ялити чималий запас риби.

— Тепер німчиська їсти багато-багато тріска, — сказав Віллі.

— Що це за мова?

— Моя власна, — відказав Віллі. — У вас тут кожен має свою мову, як от баски чи ще хто. А тобі моя не подобається?

— Розказуй далі.

— Спав тут коло вогонь, — провадив Віллі. — їв свинячий м'ясо. Той, що з острів-бійня. Німчисько-хазяїн не мав консерви чи ощадив.

— Припини цю чортівню й розказуй як слід.

— Масса Хадсон одначе гайнуй час до вечір через великий опад із шквальний вітер. То чом не послухай Віллі, славний слідопит пампас. Віллі говори свій власний мова.

— Зараз же припини.

— Слухай, Томе, а хто вже двічі знайшов німців?

— Що із шхуною?

— Шхуна капут. Гнилий дошка. Один у кормі геть нема.

— Наразилися на щось, ідучи потемки без світла.

— Мабуть, що так. Гаразд, облишу чортівню. Вони вирушили далі на захід. Вісім чоловік і провідник. Чи, може, дев'ять, якщо їхній командир не міг піти до вітру, усвідомлюючи свою велику відповідальність, як ото часом і наш має деякі труднощі, а зараз саме лине дощ. Шхуна, яку вони покинули, вся геть просмерділа, бо загиджена свиньми, курми та отим їхнім камрадом, якого ми поховали. Вони мають ще одного пораненого, але, судячи з бинтів, рани в нього не тяжкі.

— Гній є?

— Еге ж. Але чистий. Хочеш побачити все сам чи повіриш мені на слово?

— Я вірю всьому, що ти кажеш, але хочу подивитися.

Він побачив усе: сліди, попіл вогнища, де вони спали й готували їжу, бинти, чагарі, що правили їм за вбиральню, й заглибину в піску там, де ніс шхуни ввігнався в берег. Тим часом уже сипав рясний дощ і налітали перші хвилі шквалу.

— Надягніть плащі й сховайте під ними niños, — сказав Ара. — Хоч як воно є, а ввечері я маю їх повкладати.