Розділ «Острови в океані»

— Де ж би ти його знайшов?

— У рибалок на Антоні або ж десь у глибині Романо. Чи на Коко. Там тепер рибалки мають засолювати рибу. А на Антоні навіть можна розжитися на якесь пристойніше судно.

— Що ж, пошукаємо на Антоні, — сказав Томас Хадсон. — А приємно прокинутися вранці й стернувати, стоячи спиною до сонця.

— Якби ж то завжди стернувати спиною до сонця, та ще такого дня, ото була б розкіш.

День був просто-таки літній, і зранку ще не стяглися грозові хмари. Той день був увесь попереду, наче добра обіцянка, і море лежало тихе й ясне. Вони виразно бачили дно, аж поки зійшли з мілкого, і саме там, де належало, показалася Мінерва, і море спокійно хлюпало об її коралові рифи. То була мертва хвиля після двох місяців безперервного потужного пасату. Вона розбивалась об рифи тихенько, лагідно й покірливо-ритмічно.

Вона немовби промовляє: усі ми тепер друзі, й не буде більш між нами незгод і ворожнечі, подумав Томас Хадсон. Чому океан такий облудний? Річка може бути зрадлива й жорстока, але буває й добра та приязна. Струмок може бути беззастережно приязний, і ти можеш довіряти йому довіку, якщо нічим його не скривдиш. А от океан завжди улестить і обдурить тебе, перше ніж зрадити.

Він знов подивився на лагідну хвилю, що раз по раз відкривала острівці Мінерви, та ще й так принадно, немов хотіла продати їх під заселення.

— Зроби ласку, принеси мені бутерброд, — мовив він до Ари. — Із солониною та сирою цибулею чи з яєчнею, шинкою та цибулею. Коли поснідаєте, вистав сюди вахту на чотири боки і перевір усі біноклі. Я спершу виберусь із протоки, а тоді повернемо на Антон.

— Гаразд, Томе.

Не уявляю собі, що б я робив без цього Ари, подумав Томас Хадсон. Ти чудово поспав, сказав він собі, і почуваєш себе так, що кращого й бажати годі. Наказ ми маємо, і наступаємо їм на п'яти, і женемо їх на інших мисливців. Отже, наказ ти виконуєш, а поглянь, який прекрасний ранок випав тобі для цієї погоні. Та чи не занадто все добре, хай йому чорт.

Вони йшли далі протокою, добре пильнуючи довкола, але не бачили нічого, крім вранішнього моря з його приязною тихою хвилею та довгої зеленої смуги острова Романо за численними дрібними острівцями.

— Тепер вони під вітрилами далеко не запливуть, — мовив Генрі.

— І взагалі не попливуть, — сказав Томас Хадсон.

— Ми йдемо на Антон?

— Еге ж. І обнишпорим там усе.

— Антон мені подобається, — сказав Генрі. — Там є добре місце, де можна пристати за безвітря, щоб мошва не кусала.

— А далі в протоках вона може й заїсти, — озвався Ара. Попереду в небі показався невеликий гідроплан, що летів низько й прямо назустріч їм. У світлі сонця він був білий і зовсім малесенький.

— Літак, — мовив Томас Хадсон. — Передайте команду підняти великий прапор.

Літак щомить наближався, аж поки прогуркотів просто в них над головою. Потім виписав над катером два кола й полетів далі на схід.

— Якби він натрапив на тих, кого шукає, це йому так не минулося б, — мовив Генрі. — Збили б, і квит.