Розділ «Острови в океані»

— І правильно, — обізвався Генрі. — Чого б то нам з ним панькатися?

— Ніхто з ним не панькається. Коли я звелів принести йому супу, то гадав, що їжа і ковток коньяку додадуть йому сили говорити. Але говорити він не хоче. Хлюпни-но мені джину, Аро.

— Ти знаєш, Томе, вони там зробили для нього укриття і настелили справжню постіль з пальмового листя. Залишили йому вдосталь води і їжу в череп'яному горщику. Намагалися влаштувати все якнайзручніше, навіть стічні рівчачки в піску прокопали. Від берега туди вело багато слідів, і я сказав би, що там ходило чоловік вісім-десять. Не більше. Ми з Віллі несли його дуже обережно. Обидві рани гангренозні, і на правому стегні запалення вже не спинити. Можливо, не треба було тягти його сюди, а приїхати по тебе й Пітерса, щоб допитати там-таки, в укритті. Коли так, то це я винен.

— Зброя при ньому була?

— Ні. І особистого знака не було.

— Давай моє питво, — сказав Томас Хадсон. — А як тобі здалося, коли зрізано віти для укриття?

— По-моєму, не далі як учора вранці. Але я не певен.

— Він хоч слово сказав?

— Ні. Коли він побачив нас з автоматами, то вмить наче задерев'янів. Тільки раз перелякано глипнув на Віллі. Мабуть, коли побачив його око. А коли ми його піднімали, посміхнувся.

— Щоб показати, що може ще посміхатися, — докинув Віллі.

— А потім знепритомнів, — сказав Ара. — Як гадаєш, Томе, довго він помиратиме?

— Не знаю.

— Ну, беріть своє питво й ходімо нагору, — мовив Генрі. — Я не довіряю Пітерсові.

— Спершу з'їмо цю юшку, — сказав Віллі. — Я голодний. А тому німцеві, якщо Генрі не заперечує, я підігрію бульйону.

— Коли це допоможе йому заговорити, то не заперечую, — мовив Генрі.

— Мабуть, не допоможе, — відказав Віллі. — Та коли він і справді кінці віддає, то якось негоже тягти цю юшку. Віднеси-но йому коньяку, Генрі. Може, він так само його любить, як ми з тобою.

— Не чіпайте його, — сказав Томас Хадсон. — Він хороший німчура.

— Де ж пак, — мовив Віллі. — Всі вони хороші, коли згортають руки.

— Він не згортав рук, — заперечив Томас Хадсон. — Він просто помирає.

— І дуже гідно, — докинув Ара.