Розділ «Острови в океані»

— Так, сер, — відповів Пітерс.

— Скажи йому, що я можу примусити його заговорити.

Пітерс сказав німцеві кілька слів, і той знову звів очі на Томаса Хадсона. То були старечі очі на обличчі ще молодої людини, але вже теж постарілому, наче викинутий морем уламок дерева, і майже такому ж сірому.

— Nein, — поволі промовив німець.

— Він каже: ні, — переклав Пітерс.

— Еге ж, це я й сам зрозумів, — сказав Томас Хадсон. — Принеси йому теплого супу, Віллі, і трохи коньяку. Пітерсе, спитай його, чи не відмовиться він од морфію, якщо йому не треба буде нічого говорити. Скажи, що морфію в нас багато.

Пітерс переклав, і німець поглянув на Томаса Хадсона й усміхнувся скупою північною усмішкою. Тоді ледь чутно промовив щось до Пітерса.

— Він дякує, але морфій йому вже не потрібен, і краще приберегти його.

Німець тихо сказав Пітерсові ще щось, і той переклав:

— Він каже, що тиждень тому морфій йому не завадив би.

— Скажи йому, що я віддаю належне його мужності.

Тим часом Антоніо вже підвів до борту шлюпку, в якій був Генрі та всі, хто їздив на Мегано.

— Піднімайтеся тихо, — сказав їм Томас Хадсон. — І на корму не лізьте. Там у нас німець помирає, то нехай помре спокійно. Ви щось знайшли?

— Нічого, — відказав Генрі. — Анічогісінько.

— Пітерсе, — мовив Томас Хадсон. — Кажи йому все, що хочеш. Може, щось вивідаєш. А я піду вип'ю з Арою та Віллі.

Внизу він спитав:

— Де ж суп, Віллі?

— Перше, на що я натрапив, була юшка з молюсків, — сказав Віллі. — Вона вже нагрілася.

— А чому не з бичачих хвостів чи не з пекучого перцю? — мовив Томас Хадсон. — Від них би він ще швидше сконав. Де в біса курячий бульйон?

— Я не хотів давати йому бульйону. То для Генрі.