Розділ «Острови в океані»

— Ні. Цього досить.

— Бери все, що дають, Томе, — сказала Цнотлива Ліл. — Ти ж знаєш, як тут у них.

Всім було відомо, що в цьому барі дармової випивки не дають. Зате тут щодня подавали безліч порцій безплатної гарячої закуски, і не тільки смажену рибу та свинину, але й м'ясні биточки, й бутерброди з сиром та шинкою. До того ж бармени змішували дайкірі у великих міксерах, де завжди було щонайменше півтори порції зайвих.

— Ну, ти вже не такий зажурений? — спитала Цнотлива Ліл.

— Ні.

— Скажи мені, Томе, що тебе засмучує?

— El mundo entero[122].

— А кого ж він не засмутить, цей світ? Що не день, то все в ньому гірше та гірше. Але ж не можна тільки те й робити, що побиватися через нього.

— Закону проти цього немає.

— Та й не треба ніякого закону проти того, що само собою зрозуміле.

Дискусії на етичні теми із Цнотливою Ліл — це не те, що мені потрібна, подумав Томас Хадсон. А що ж тобі потрібно, поганцю? Тобі потрібно було набратися, то ти, мабуть, уже набрався, хоч сам цього не відчуваєш. Того, чого тобі потрібно, дістати годі, і ти вже ніколи більш того не матимеш. Але є всякі замінники, от до них і вдавайся. Ну ж бо, ось воно, бери.

— Voy a tomar otro de estos grandes sin azúcar[123], — мовив він до Серафіна.

— En seguida[124], доне Томасе, — озвався Серафін. — Хочете побити свій рекорд?

— Ні. Просто п'ю собі тихо-спокійно.

— Коли ви ставили рекорд, то теж пили тихо-спокійно, — сказав Серафін. — Спокійно і впевнено, від ранку до вечора. І вийшли звідси на власних ногах.

— К бісу той рекорд.

— Ви маєте добру нагоду його побити, — провадив Серафін. — Якщо питимете так, як досі, й так само мало їстимете, маєте просто чудову нагоду.

— Томе, побий рекорд, — мовила Цнотлива Ліл. — Я буду за свідка.

— Свідків йому не треба, — сказав Серафін. — Я свідок. А коли буду йти, віддам рахунок Константе. Ви вже тепер випили більше, ніж на цей же час тоді, коли поставили рекорд.

— К бісу той рекорд.