Розділ «Свято, що завжди з тобою»

— Не треба, Жане, — сказав я. — Не ризикуйте.

— Ніякого ризику нема, — стиха відповів він. — У нас тут зараз безладдя. Багато хто працює останній день. Entendu[42], мосьє, — сказав він голосно, ввійшов до кафе й повернувся з пляшкою віскі, двома склянками, двома десятифранковими блюдцями й пляшкою зельтерської.

— Що ви робите, Жане? — сказав я.

Він поставив склянки на блюдця, наповнив їх майже по вінця й поніс пляшку назад до кафе. Ми з Івеном долили в склянки трохи зельтерської.

— Добре, що Достоєвський не був знайомий з Жаном, — сказав Івен. — Він би тут спився.

— А ми що будемо робити?

— Пити, — відповів Івен. — Це протест. Протест дією.

В понеділок уранці, коли я прийшов до «Ліла» працювати, Андре приніс мені bovril — чашку яловичого бульйону. Те місце, на якому в присадкуватого білявого Андре доти кущилися вусики, стало гладеньке, як у священика. На ньому була біла курточка, як на американських барменах.

— А де Жан?

— Він працює завтра.

— Як він?

— Йому важче було примиритися. Він всю війну прослужив у кавалерійському полку. Нагороджений Воєнним хрестом і Воєнною медаллю.

— Я не знав, що він був так тяжко поранений.

— Це не те. Він був, звичайно, поранений, але Воєнна медаль у нього інша. За хоробрість.

— Скажіть йому, що я про нього питав.

— Обов'язково скажу, — відповів Андре. — Сподіваюсь, він усе ж таки примириться з цим.

— Будь ласка, перекажіть йому вітання і від містера Шіпмена.

— А містер Шіпмен у нього, — сказав Андре. — Вони разом пораються у нього в садку.

Посланець зла

Останнє, що сказав мені Езра перед тим, як залишити вулицю Нотр-Дам-де-Шан і виїхати до Рапалло, було: