Розділ «Свято, що завжди з тобою»

Коли вони казали: «Це чудово, Ернесте. Справді чудово. Ви навіть самі не розумієте, що це таке», — я потішено метляв хвостом і поринав у ту фієсту, якою тепер уявлялося мені життя, сподіваючись винести звідти в зубах якийсь прегарний дрючок, замість того щоб подумати: «Коли цим мерзотникам подобається, то що ж тут не так?» Ось що я подумав би, якби поводився як професіонал; а втім, якби я поводився як професіонал, то ніколи не став би читати їм того, що написав.

Та ще перед тим, як з'явилися ці багатії, до нас уже пролізли інші багатії, вдавшись до старого як світ викруту. Полягає він у тому, що молода незаміжня жінка на якийсь час стає найближчою подругою іншої молодої жінки, заміжньої, приїздить погостювати в її домі, а тоді несвідомо, невинно й невблаганно веде до того, щоб відбити в неї чоловіка. Якщо той чоловік письменник і багато працює, він має обмаль вільного часу й більшу частину дня не може приділяти дружині належної уваги, тож такі обставини зручні для всіх, аж поки з'ясовується, які наслідки вони за собою тягнуть. Коли чоловік закінчує свою денну роботу, він опиняється між двох привабливих молодих жінок. Одна з них — нова, незвідана, і, якщо йому не пощастить, він кохатиме обох.

І ось замість них двох та їхньої дитини їх стає троє. Спершу це приємно збуджує, і так воно триває якийсь час. Усе по-справжньому лихе починається з невинного. Отож ти живеш собі, тішишся тим, що маєш, і нічим не журишся. Ти брешеш, і тобі це гидко, брехня підточує твою душу, стає щодень небезпечніша, але ти живеш одним днем, як ото на війні.

Мені довелося на час залишити Шрунс і поїхати в Нью-Йорк, щоб залагодити справи з видавцями. Я зробив у Нью-Йорку все що належало і, повернувшись до Парижа, мав сісти в перший же поїзд, що вирушав із Східного вокзалу в Австрію. Але жінка, в яку я закохався, була в той час у Парижі, і я не поїхав ні першим поїздом, ні другим, ні третім.

Коли поїзд спинився поряд із штабелями колод на станції і я знову побачив свою дружину, що стояла обіч колії, мені подумалося, що краще б я помер, аніж закохався в когось, крім неї. Вона усміхалась, і сонце освітлювало її миле обличчя, засмагле від сонця та снігу, і всю її зграбну постать, і кидало червонясто-золотий полиск на її прекрасні, буйно відрослі за зиму коси; а поруч неї стояв містер Бамбі, білявий, натоптаний, з розпашілими від морозу щічками, — наче там-таки у Форарльберзі й народився.

— О Теті, — сказала вона, коли я обняв її, — ти повернувся, та ще й так вдало з'їздив. Я кохаю тебе, і нам дуже тебе бракувало.

І я кохав її й нікого більше, і, поки ми лишалися самі, нам було хороше й радісно удвох. Я добре працював, ми робили чудові лижні прогулянки, і я вже думав, що нам знову ніщо не загрожує, і тільки коли пізньої весни ми залишили гори й повернулися в Париж, те інше почалося знову.

То був кінець першої частини мого паризького життя. Париж ніколи вже не був таким самим, хоча й завжди лишався Парижем, і ти змінювався разом з ним. Ми не їздили більше у Форарльберг, та й багатії теж не їздили.

Парижу ніколи нема кінця, і кожен, хто там жив, має про нього свої спогади, що різняться від спогадів інших. Ми завжди поверталися в Париж, хоч би ким ми були, і хоч би як він змінився, і хоч би як важко чи легко було туди потрапити. Париж вартий того, і ти завжди діставав винагороду за все, що приносив йому в дарунок. А таким він був у ті далекі дні, коли ми були дуже бідні й дуже щасливі.