Розділ «Свято, що завжди з тобою»

— Кажуть, його можна було б ще поліпшити, — сказав Івен. — І я певен, що можна, хоч я й не знаю російської. Але переклади ми з тобою знаємо. І так чи так, це з біса гарний роман, а як на мене, то взагалі найгеніальніший, і його можна перечитувати без кінця.

— Так, — сказав я. — А от Достоєвського перечитувати не можна. Коли ми в Шрунсі прочитали все, що мали, я спробував знову взятися за «Злочин і кару», але не зміг. І я читав австрійські газети й вивчав німецьку, поки ми не натрапили на якийсь роман Троллопа, з тих, що видавав Таухніц.

— Благослови, боже, Таухніца, — сказав Івен.

Віскі вже не обпікало й тепер, коли ми додали ще води, здавалося просто міцним.

— Достоєвський був покидьок, Хеме, — вів далі Івен. — І найкраще в нього виходили покидьки й святі. Особливо святі — вони в нього чудові. Шкода, що ми не можемо перечитувати його.

— Я все ж таки спробую ще раз узятися за «Братів Карамазових». Може, справа тут не в ньому, а в мені.

— Спочатку все буде гаразд. І до половини, й навіть далі, все буде гаразд. А потім він почне дратувати тебе, хоч це й великий твір.

— Ну, що ж, подякуємо й за те, що ми прочитали його по одному разу, й будемо сподіватись, що колись з'явиться і кращий переклад.

— Але не піддавайся його впливові, Хеме.

— Нізащо. Я намагаюся писати так, щоб ти навіть не знав, що на тебе діє, — і чим більше ти читатимеш, тим більше воно діятиме.

— Що ж, я ставлю на тебе все, що маю, — Жанове віскі, — сказав Івен.

— В нього ще будуть через це неприємності, — сказав я.

— А вони в нього вже є.

— Тобто?

— Кафе переходить до нових власників, — пояснив Івен. — Вони хочуть мати іншу клієнтуру, яка б давала більші прибутки, й збираються обладнати тут американський бар. Офіціантів одягнуть у білі курточки, Хеме, і їх уже попереджено, що доведеться зголити вуса.

— Андре і Жанові? Не може бути.

— Не може, але буде.

— Жан носить вуса все життя. В нього драгунські вуса. Він служив у кавалерійському полку.

— І все-таки йому доведеться їх зголити. Я допив віскі.

— Ще віскі, мосьє? — спитав Жан. — Віскі, мосьє Шіпмен? Густі обвислі вуса були невід'ємною частиною його худого доброго обличчя, а з-під прилизаного волосся на маківці поблискувала лисина.