Розділ «Свято, що завжди з тобою»

— Я з нею побалакаю, — сказав я.

— Та бог з нею. Я ж можу чекати й тут. На осонні тут дуже приємно, правда?

— Вже осінь, — сказав я. — Тобі слід було б одягатися тепліше.

— Холодно тільки вечорами. Я надягну пальто.

— А ти хоч знаєш, де воно?

— Ні. Але воно знайдеться.

— Ти певен?

— Авжеж. Адже я залишив у ньому поему. — Він весело засміявся, не розтуляючи уст. — Випий зі мною віскі, Хеме.

— Можна.

— Жане! — Івен підвівся й гукнув офіціанта, — Два віскі, будь ласка.

Жан приніс пляшку, склянки, два блюдця з ціною — по десять франків — і сифон. Не користуючись мензуркою, він наповнив склянки більш як на дві третини. Жан любив Івена; у Жанові вихідні дні той часто працював у нього в садку в Монружі за Орлеанською заставою.

—. Не захоплюйтесь, — сказав Івен високому літньому офіціантові.

— Ви ж замовляли два віскі, так? — відповів офіціант. Ми додали води, й Івен сказав:

— Найважливіше — правильно зробити перший ковток, Хеме. Якщо правильно пити, нам цього вистачить надовго.

— Ти хоч трохи дбаєш про себе? — спитав я.

—. Ну звісно, Хеме. Давай краще балакати про щось інше, гаразд?

Окрім нас, на терасі не було нікого, й віскі зігрівало нас обох, але я був краще вдягнений, як на осінню пору: у вовняній сорочці, що правила мені за спідню білизну, в сорочці та ще й у синьому светрі — такі светри носять французькі моряки.

— Я оце думаю про Достоєвського, — сказав я. — Як може людина писати так погано, так неймовірно погано, й так глибоко на тебе впливати?

— Навряд чи тут справа в перекладі, — сказав Івен. — Толстой у неї звучить дуже добре.

— Атож. Я бозна-скільки разів починав і кидав «Війну і мир», доки не натрапив на переклад Констанс Гарнетт.