— Ти запам'ятав, що сюди не можна приходити, коли я працюю?
— Аякже, Хеме. Звісно, що запам'ятав. До того ж у мене тепер буде своє кафе.
— Ти дуже люб'язний.
— Цього й прагну.
Було б таки цікаво й повчально, коли б цей молодик і справді вибився у відомі критики, але нікуди він не вибився, хоч деякий час я дуже на це сподівався.
Я, звісно, не думав, що він прийде знову другого ж таки дня, але не хотів спокушати долю і вирішив на той день дати «Клозері» перепочити від мене. Отож наступного ранку я прокинувся на світанні, прокип'ятив соски та пляшечки, приготував усе, що належало за рецептом, поналивав у пляшечки, дав одну містерові Бамбі й сів працювати біля обіднього столу, поки всі, крім нього, кота Ф. Киця та мене, ще спали. Обидва вони поводилися тихо, як і годиться в доброму товаристві, і працювалось мені як ніколи. В ті дні я не потребував нічого, навіть кролячої лапки, та все ж приємно було відчувати її в кишені.
З Паскеном у кафе «Дю-Дом»
Був погожий вечір, і після напруженого робочого дня я вийшов з нашого помешкання над тартаком, пройшов подвір'ям між стосами дощок, зачинив за собою хвіртку, перетнув вулицю, ввійшов через задні двері до булочної, що вітриною дивилася на бульвар Монпарнас і, вдихнувши смачний запах свіжого хліба, вийшов на бульвар. У булочній уже засвітили світло, а надворі ще тільки сутеніло, й у тих сутінках я пройшов бульваром до відкритої тераси ресторану «Тулузький негр», де на столику, за яким ми завжди вечеряли, вже встромлені були в дерев'яні кільця наші картаті червоно-білі серветки. Я прочитав видрукуване фіолетовими літерами меню й побачив, Що plat du jour[33] була печеня в горнятку. Вже від самої назви мені захотілося їсти.
Власник ресторану мосьє Лавінь спитав, як посувається моя робота, і я відповів, що дуже добре. Він сказав, що бачив, як я рано-вранці писав на терасі «Клозері-де-Ліла», але не озвався, бо я був весь у роботі.
— Ви мали вигляд людини, що одинцем продирається крізь джунглі, — сказав він.
— Коли я працюю, то нічого не бачу.
— А все ж таки, ви в ту мить були в джунглях, мосьє?
— У звичайному лісі, — відповів я.
Я попрямував далі вулицею, заглядаючи у вітрини й радіючи весняному вечорові й зустрічним перехожим. У трьох найславетніших кафе сиділи люди, яких я знав в обличчя чи з якими був знайомий. Але ввечері, коли засвічувалися ліхтарі, я завжди помічав довкола набагато приємніших і зовсім незнайомих мені людей, які поспішали туди, де можна було випити, поїсти, а згодом віддатися любощам. Завсідники найуславленіших кафе, мабуть, роблять те саме, а може, вони сидять і п'ють, розмовляють і любляться лише для того, щоб їх бачили інші. А люди, які мені подобались і з якими я не був знайомий, ходили до великих кафе, бо там можна було загубитися серед відвідувачів, і ніхто на них не звертав уваги, й вони могли побути вдвох. За тих часів, до того ж, у великих кафе страви були дешеві, там подавали добре пиво, й аперитиви коштували недорого, й ціну чітко позначали на блюдечках під ними.
Того вечора в голові моїй снувалися такі-от тверезі, хоча й не дуже оригінальні думки, і настрій у мене був особливо піднесений, бо цілий день я добре працював — багато зробив і так і не піддався бажанню піти на перегони. На той час, однак, я вже не міг дозволити собі ходити на перегони, дарма що, доклавши належних зусиль, на них завжди можна було заробити. Тоді ще не впроваджено було ні аналізу слини, ані інших методів, за допомогою яких виявляють штучно збуджених коней, і допінг застосовувався дуже широко. Але обчислювати шанси коней, які одержують збуджувальні засоби, розпізнавати ознаки допінга ще в стайні й закладати останні гроші, керуючись іноді просто якимось шостим чуттям, — таке заняття навряд чи може сприяти молодому батькові родини в його прагненні цілком віддатися літературному навчанню.
З усіх поглядів ми ще були дуже бідні, і, аби заощадити трохи грошей, я казав дружині, що мене запросили на обід, потім гуляв дві-три години в Люксембурзькому саду і, повернувшись, розповідав, як добре мене частували. Коли тобі двадцять п'ять років і ти збудований як важкоатлет, пропускати обід дуже нелегко: голод стає справжньою мукою. Але водночас голод загострює сприйняття, і я помітив, що мої персонажі відзначаються неабияким апетитом, люблять добре поїсти, а декотрі залюбки заглядають і в чарку.
В ресторані «Тулузький негр» ми пили добрий кагор, замовляючи чверть карафи, півкарафи, а то й повну карафу й звичайно розводячи його на третину водою. Вдома, над тартаком, ми мали корсіканське вино, дуже міцне й зовсім недороге. Це було справжнє корсіканське вино: навіть наполовину розбавлене водою, воно п'янило. В Парижі тоді можна було жити на зовсім мізерні заробітки, а іноді навіть і розкошувати — якщо ти не купував собі нового одягу й час від часу не обідав.
Від «Селекта» я квапливо втік, бо побачив там Гарольда Стірнса; він неодмінно завів би розмову про коней, а я ж оце щойно очистив своє сумління й звеселив душу, зрікшись цих тварин назавжди. Сповнений того вечора праведності, я проминув «Ротонду» з усіма її завсідниками і, зневаживши розпусту й стадний інстинкт, перейшов на той бік бульвару, до кафе «Дю-Дом». Воно теж було переповнене, але там сиділи люди, що добре попрацювали.
Там сиділи натурниці, що добре попрацювали, й художники, що працювали, доки посутеніло, й письменники, що завершили собі на радість чи на біду денну працю, сиділи п'яниці й усілякі диваки — деяких я знав, а решта були просто так, статистами.
Я пройшов між столиками й підсів до Паскена, з яким були дві сестри-натурниці. Паскен помахав мені, коли я стояв ще на тротуарі по той бік вулиці й розмірковував, чи зайти випити, чи ні. Паскен був дуже добрий художник, і він був п'яний — тобто не п'яніший і не тверезіший, ніж завжди, — але зберігав цілковиту ясність думки. Обидві натурниці були молоді й гарненькі. Одна — чорнява, маленька, чудово збудована, оманливо тендітна й розпусна. Друга — пустотлива й дурненька, але дуже принадна своєю нетривкою дитинною вродою. Збудована вона була не так гарно, як її сестра, — та й взагалі ні в кого тієї весни я не бачив більше такої гарної статури.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Твори в 4-х томах. Том 4» автора Ернест Хемінгуей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Свято, що завжди з тобою“ на сторінці 27. Приємного читання.