Розділ «Свято, що завжди з тобою»

— Уявляєш: одного дня це наринуло на людину такою навальною хвилею, що вона втратила дар мови, заніміла.

Шкода, що не навіки, подумав я, не відриваючись від писання. А він розпатякався на всю губу, і його безглузді сентенції заколисували, наче вищання дошки, що її гвалтують на тартаку.

— І тоді ми полізли в Грецію… — долинуло до мене згодом. Перед тим я якийсь час не чув його слів, тільки голос. Тепер, знаючи, як оповідання розгортатиметься далі, я міг зробити перерву до завтра.

— То ти кажеш, ви полізли на Грецію? Чи в Грецію?

— Не будь вульгарним, — сказав він. — Ти не хочеш, щоб я розповів тобі все до кінця?

— Ні.

— Невже тобі не цікаво, що було далі?

— Ні.

— І тебе не хвилює життя і страждання ближнього? — Твої — ні.

— Ти бездушна тварина.

— Еге ж.

— А я сподівався, Хеме, що ти мені допоможеш.

— Я б залюбки застрелив тебе.

— Справді?

— Ні. Закон забороняє.

— А я б зробив для тебе будь-що.

— Справді?

— Авжеж.

— То почни з того, що забудь дорогу до цього кафе. Я встав з-за столу, підійшов офіціант, і я розплатився.

— Можна мені пройти з тобою до тартака, Хеме?