Розділ «Свято, що завжди з тобою»

— Тим, з ким ти водишся.

— А-а, тим. То вони вже мають своїх критиків.

— Не обов'язково тобі писати про книжки, — сказав я. — Є ще картини, п'єси, балет, кіно…

— Це ж чудова ідея, Хеме. Я тобі дуже вдячний. Така цікава робота. І теж творча.

— Чи не забагато ми розводимося про творчість? Зрештою, бог створив світ усього за шість днів, а сьомого дня вже відпочивав.

— А до того ж ніщо не завадить мені віддаватися справжній літературній праці.

— Аніщо. Хіба лише ті високі вимоги, які ти проголошуватимеш у своїх критичних працях і які виявляться зависокими для тебе самого.

— Вони таки будуть високі. Можеш бути певен.

— А я й так певен.

То говорив уже критик, отож я спитав, чи не вип'є він зі мною, і він погодився.

— Хеме, — сказав він, і я зрозумів, що він уже таки справжній критик, бо критики завжди ставлять ім'я співрозмовника на початку речення, а не в кінці. — Хеме, я мушу тобі сказати, що вважаю твої твори сухуватими.

— Кепська справа, — мовив я.

— Хеме, вони надто недокрівні, надто кощаві.

— Зовсім кепська справа.

— Хеме, вони надто сухі, надто недокрівні, надто кощаві, надто жилаві.

Я винувато помацав у кишені кролячу лапку.

— Що ж, спробую додати їм трохи тіла.

— Але май на увазі: не треба, щоб вони були надто тілисті.

— Хеле, — сказав я, і собі переймаючи манеру критиків, — я докладу всіх зусиль, щоб уникнути цього.

— Я радий, що наші погляди збігаються, — урочисто промовив він.