Розділ «Свято, що завжди з тобою»

Отак ми сиділи, й дівчата попивали із своїх чарок, Паскен проковтнув ще один fine à l'eau, a я пив пиво, але веселитись не міг ніхто, крім Паскена. Чорнява, хизуючись, раз у раз міняла позу, сідала в профіль так, щоб світло підкреслювало обриси її обличчя, й показувала мені обтягнені чорним светром груди, її коротко підстрижене волосся було чорне й лискуче, як у східних жінок.

— Ти позувала цілий день, — сказав їй Паскен. — Могла б уже й не хизуватися цим светром тут, у кафе.

— А мені хочеться, — відповіла вона.

— Ти схожа на яванську ляльку, — мовив він.

— Очі не ті, — відповіла вона. — Це не так просто.

— Ти схожа на бідолашну розпусну poupée[35].

— Може, — сказала вона. — Але на живу. А про тебе цього не скажеш.

— Ну, це ми ще побачимо.

— Згода, — кивнула вона. — Я люблю докази.

— Хіба сьогодні ти їх не мала?

— Ет, — відповіла вона й підставила обличчя останнім відсвітам дня. — Тебе просто розохотила твоя робота. Він любить тільки полотна, — звернулася вона до мене. — До всього домішується якийсь бруд.

— Ти хочеш, щоб я малював тебе, платив тобі, спав з тобою, щоб у мене була ясна голова, і щоб до всього я ще й кохав тебе, — сказав Паскен. — Бідолашна моя лялечка.

— Я вам подобаюся, правда ж, мосьє? — звернулась дівчина до мене.

— Дуже.

— Але ви завеликий, — з жалем сказала вона.

— В ліжку всі однакові на зріст.

— Неправда, — сказала її сестра. — І мені набридли ці балачки.

— Послухай, — сказав Паскен. — Якщо ти вважаєш, що я люблю тільки полотна, завтра я малюватиму тебе аквареллю.

— А коли ми вечерятимемо? — спитала її сестра. — І де? — . Ви повечеряєте з нами? — спитала чорнява дівчина.

— Ні. Я йду вечеряти з моєю légitime. — Тоді дружин називали так. А тепер кажуть: моя régulière[36].