— Ну й потерпаєш на цих перегонах, — сказала дружина. — Ти бачив, як той кінь наступав йому на п'яти?
— У мене ще й досі млоїть усередині.
— Скільки платитимуть?
— За попередньою прикидкою — вісімнадцять до одного. Але на нього могли закласти великі гроші в останню мить.
Повз нас провели коней; наш був геть мокрий, ніздрі його широко роздимались, і жокей заспокійливо погладжував його.
— Бідолашний, — мовила дружина. — А для нас це тільки заклади.
Ми подивились, як пройшли коні, потім випили ще по келиху шампанського й нарешті почули оголошення про виплату: вісімдесят п'ять. Тобто платити мали вісімдесят п'ять франків за десять.
— Мабуть, наприкінці зробили великий заклад, — сказав я. Але й ми виграли чимало, ціле багатство як на нас, і тепер мали й весну, і гроші. Я подумав, що більше нам нічого і не треба. Один такий день, якщо взяти по чверті виграшу на витрати кожному з нас, давав змогу залишити другу його половину на «закладні кошти». Ті закладні кошти я зберігав у таємниці й тримав їх окремо від решти наших грошей.
Іншим разом, того ж таки року, коли ми повернулися з однієї із наших подорожей і нам знову пощастило на перегонах, ми по дорозі додому зайшли до Прюньє посидіти в барі, перед тим роздивившись у вітрині всі тамтешні дива з чітко виписаними цінами. Ми замовили устриці, краба по-мексіканському і пляшку «сансера». Додому йшли вже поночі через Тюїльрі і спинились подивитися крізь арку Карусель на темні бундючні сади, за якими світилася площа Згоди, а далі довга низка ліхтарів збігала нагору, до Тріумфальної арки. Потім озирнулися на темний Лувр, і я сказав:
— Ти справді віриш, що всі три арки стоять на одній прямій? Оці дві і Серміонська арка в Мілані.
— He знаю, Теті. Кажуть, ніби так, то, може, й правда. А пам'ятаєш, як ми бралися нагору засніженим схилом, а потім на італійському боці Сен-Бернару опинилися серед весни й усі троє — ти, Чінк і я — цілий день спускалися крізь ту весну до Аости?
— Чінк тоді казав про наш перехід: «Через Сен-Бернар у модних черевичках». Ти пригадуєш ті свої черевички?
— Бідолашні мої черевички. А пам'ятаєш, як у Біффі в Мілані нам подали крюшон — з білим «капрі», свіжими персиками й суницями, у високій скляній вазі з льодом?
— Отоді я й думав про три арки.
— Я пам'ятаю Серміонську арку. Вона схожа на цю.
— А пригадуєш той заїзд в Еглі, де ви з Чінком цілий день сиділи в садку й читали, а я ловив рибу?
— Так, Теті.
Я згадав Рону, вузьку, сіру від талої води, і обабіч неї дві водойми, де ловилася форель, — Стокальпер і Ронський канал. Того дня вода в Стокальпері була вже зовсім прозора, а в Ронському каналі ще каламутна.
— А пам'ятаєш, як цвіли каштани і як я силкувався пригадати історію про гліцинію, що її розповів мені, здається, Джім Гембл, та так і не зміг пригадати?
— Так, Теті, і ви з Чінком усе, було, говорили, як треба писати правдиво і не описувати, а зображувати те, про що пишеш. Я все пам'ятаю. Часом він мав рацію, а часом ти. Добре пам'ятаю, як ви сперечалися про освітлення, про текстуру і форму.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Твори в 4-х томах. Том 4» автора Ернест Хемінгуей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Свято, що завжди з тобою“ на сторінці 11. Приємного читання.