Розділ «Свято, що завжди з тобою»

Твори в 4-х томах. Том 4

Я їв устриці, що пахли морем і мали легкий металевий присмак; холодне біле вино змивало цей присмак, лишаючи тільки запах моря й відчуття соковитого м'якуша на язику, і я ковтав холодну рідину із скойки й запивав терпким вином, і незабаром ота порожнеча зникла, я знову відчув себе щасливим і почав укладати плани.

Тепер, коли прийшла негода, ми можемо залишити на якийсь час Париж — податися туди, де не дощ, а сніг падає між сосон і вкриває дорогу й гірські схили, високі схили, на яких він порипуватиме під ногами, коли ми вертатимемося вночі додому. Під Лез-Аваном є шале, де чудово годують, де ми будемо вдвох, і з нами будуть книжки, і вночі нам буде тепло вдвох у ліжку, й у відчинені вікна сяятимуть зірки. Ось куди ми поїдемо. Залізничні квитки третього класу коштують недорого. А за пансіон ми платитимемо не набагато більше від того, що витрачаємо в Парижі.

Я відмовлюся від номера в готелі, де я пишу, й тоді нам треба буде платити лише за квартиру на вулиці Кардинала Лемуана, 74, а це зовсім небагато. Я вже послав кілька репортажів у Торонто й тепер мав одержати за них гонорар. Писати репортажі я міг скрізь, за будь-яких обставин, а на цю поїздку грошей нам вистачить.

Може, залишивши Париж, я зможу писати про нього, як у Парижі пишу про Мічіган. Я не розумів, що не визрів ще для цього, бо ще не знав по-справжньому Парижа. Але кінець-кінцем так воно й вийшло. Тож ми поїдемо, якщо дружина погодиться. Я покінчив з устрицями, допив вино, розрахувався й рушив найкоротшою дорогою додому, на вершину пагорба Святої Женев'єви, під дощем, який псував тепер лише погоду, але аж ніяк не життя.

— По-моєму, це чудова ідея, Теті, — сказала дружина. В неї були лагідні риси обличчя, і коли ми разом ухвалювали щось, очі й усмішка її спалахували так, наче їй піднесли коштовний подарунок. — Коли ми поїдемо?

— Коли хочеш.

— Я ладна хоч зараз. Ти ж знаєш мене.

— Може, на той час, як ми повернемось, тут випогодиться. Тут буває дуже добре в холодну ясну погоду.

— Авжеж, випогодиться, — відповіла вона. — Як добре, що тобі спало на думку виїхати.


Міс Стайн дає настанови


Коли ми повернулися, в Парижі стояла холодна ясна погода й було дуже гарно. Місто вже приготувалося до зими, і в крамничці з паливом навпроти торгували добрими дровами, а на терасах багатьох пристойних кафе можна було погрітися коло жаровні. В нашій квартирці було тепло й затишно. Розпаливши дрова, ми накладали на вогонь boulets — овальні грудки пресованої вугільної окрушини, — а надворі ясніло приємне зимове світло. Тебе вже не вражало те, що дерева стоять голі, коли ти йдеш мокрими доріжками Люксембурзького саду під поривами гострого свіжого вітру. Тепер, коли око звикло до темних безлистих дерев, вони здавалися вирізьбленими з каменю; зимові вітри збивали брижики на поверхні ставків, а струмені фонтанів яскріли в ясному світлі.

Побувавши у високих горах, я тепер майже не зважав на крутизну паризьких пагорбів і залюбки підіймався на них; так само залюбки вибирався й на останній поверх готелю, де наймав для роботи номер, з якого було видно всі дахи та димарі кварталу на схилі високого пагорба. Камін у номері мав добру тягу, і працювати там було тепло й приємно. Я приносив з собою Дрібні апельсини та смажені каштани в паперових торбинках, обчищав і їв ті схожі на мандарини апельсинчики, і кидав їхні шкуринки та спльовував зернята у вогонь, а коли ще хотілось їсти, їв смажені каштани. Від ходіння, холоду й роботи мені завжди хотілось їсти. В тому номері нагорі я тримав пляшку вишнівки, яку ми привезли з гір, і коли закінчував оповідання чи свою денну роботу, то випивав чарчину вишнівки. Закінчивши роботу, я ховав записник чи папір у шухляду стола, а якщо не з'їдав усі апельсини, клав решту в кишеню. Якби я залишив їх у номері на ніч, вони б померзли.

Чудово було спускатися довгими сходами, знаючи, що ти добре попрацював. Я завжди працював, аж поки в мене щось виходило, і завжди припиняв роботу, коли ще знав, що має статися далі. В такий спосіб я міг бути певний, що й завтра мені писатиметься. Та часом, розпочинаючи нове оповідання, я ніяк не міг зрушити з місця, і тоді сідав перед каміном, і стискав над вогнем шкуринки тих своїх дрібних апельсинів, і дивився, як вичавлені з них бризки спалахують синіми пломінцями. А то ставав біля вікна, дивився на паризькі дахи й думав: «Заспокойся. В тебе завжди виходило, вийде і сьогодні. Треба тільки написати одне справжнє речення. Написати щонайсправжніше речення з усіх, які ти знаєш». І зрештою я писав те одне справжнє речення, а від нього вже посувався далі. То було неважко, бо завжди знаходилось одне справжнє речення з усіх, які я знав, або читав, або від когось чув. А коли я далі починав писати вигадливо або, як ото дехто, детально змальовувати щось, то потім переконувався, що можна спокійно повилучати всі ті велемовні прикраси, повикидати їх і повернутися до того-от справжнього простого розповідного речення, яке я написав напочатку. Там, у своєму номері нагорі, я постановив собі писати по оповіданню про все, що я знаю, І намагався не відступати від свого правила, і то була добра, сувора дисципліна.

У тому-таки номері я ще навчився не думати про оповідання, яке пишу, відтоді як закінчував денну роботу, й аж до наступного дня, коли знову брався писати. Таким чином моя підсвідомість і далі працювала над ним, а сам я тим часом слухав, що кажуть інші, і сподівався, що все запам'ятовую і що чогось навчаюся; або ж брався читати, щоб не думати про свою роботу й не втратити снаги до неї. Коли я спускався сходами, добре попрацювавши, я почував себе чудово й мав право гуляти по Парижу де завгодно.

Якщо пополудні я сходив котроюсь із вулиць до Люксембурзького саду, то міг погуляти там, а потім піти в Люксембурзький музей, де були прекрасні картини, здебільшого перенесені тепер до Лувру та галереї «Же-де-Пом». Я ходив туди мало не щодня задля Сезанна, а також щоб побачити картини Мане, Моне та інших імпресіоністів, з якими вперше познайомився в Інституті мистецтв у Чікаго. Полотна Сезанна навели мене на думку, що тієї багатовимірності, якої я намагався надати своїм оповіданням, не досягнеш самими простими, нехай і справжніми, реченнями. Я багато чого навчився від нього, та навряд чи зміг би доладно пояснити кому-небудь, чого саме. До того ж це була таємниця. А коли в Люксембурзькому музеї було замало світла, я йшов далі через сад і спинявся перед будинком № 27 на вулиці Флерюс, де в квартирі-студії мешкала Гертруда Стайн.

Ми з дружиною колись зробили візит до міс Стайн, і вона та її подруга, що мешкала разом з нею, прийняли нас дуже щиро й приязно, і нам страшенно сподобалась велика студія з чудовими картинами. Вона скидалася на пишні зали найкращих музеїв, тільки в ній був ще камін, і було тепло й затишно, і нас частували добрими наїдками, чаєм та натуральними горілками з рожевих і жовтих слив і лісової малини. То були запашні, чисті, як сльоза, трунки, що їх подавали в кришталевих карафках і наливали в маленькі чарочки, і залежно від того, як вони називалися — quetsche, mirabelle чи framboise, — кожен мав смак відповідної ягоди, приємно обпікав язик, зігрівав тебе й викликав почуття невимушеності.

Міс Стайн була дуже огрядна жінка, але не надто висока на зріст, дебела, як селянка. Вона мала прегарні очі й різко окреслене обличчя німецької єврейки, що так само могло належати й жінці родом з Фріулі, і взагалі вона нагадувала мені селянку з Північної Італії — і вбранням, і рухливим обличчям, і гарним густим волоссям, яке вона зачісувала назад так, як це робила, певно, ще в коледжі. Говорила вона не вгаваючи, і спершу тільки про людей та про різні місця.

її товаришка мала дуже приємний голос, була тендітна, із смаглявим обличчям, чорнявим волоссям, підстриженим, як У Жанни д'Арк на малюнках Буте де Монвеля, та гачкуватим носом. Коли ми вперше прийшли до них, вона щось вишивала і так, не полишаючи вишивання, частувала нас наїдками та напоями й розмовляла з моєю дружиною. Вона говорила про щось своє, та водночас дослухалась і до тієї розмови, яку вели ми, і раз у раз втручалася в неї. Згодом вона пояснила мені, що завжди провадить розмови з дружинами. Дружин, як відчули я і моя дружина, тут хіба що терпіли. Але нам сподобалась і міс Стайн, і її подруга, хоч остання мала досить страхітливий вигляд. А картини, тістечка й eau-de-vie[11] були просто-такі чудові. Ми начебто теж сподобались господиням, і вони поводилися з нами, мов з добре вихованими дітьми, від яких можна чогось сподіватися, і, як я відчув, пробачили нам те, що ми закохані й одружені, — з часом, мовляв, усе владнається, — отож, коли дружина запросила їх на чай, вони прийняли запрошення.

Коли вони завітали до нашого помешкання, ми начебто сподобались їм ще дужче; а може, так здалося тільки тому, що кімната була надто мала і ми всі опинилися куди ближче одне до одного. Міс Стайн сіла на наше імпровізоване ліжко й попросила показати оповідання, які я написав, а тоді сказала, що всі вони їй сподобались, крім одного — «Десь у Мічігані».

— Загалом оповідання добре, — сказала вона. — Справді добре. Але воно іпассіodiable[12]. Тобто воно немов картина, яку художник намалював, але не може показати на виставці, і ніхто її не купить, бо теж не зможе ніде показати.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Твори в 4-х томах. Том 4» автора Ернест Хемінгуей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Свято, що завжди з тобою“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи