Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Що це ти приніс? — спитав Пабло.

— Свої речі,— сказав Роберт Джордан і поставив обидва рюкзаки трохи віддалік один від одного, далеко від столу, там, де печера ширшала.

— А надворі їм хіба погано? — спитав Пабло.

— Хтось може спіткнутися об них поночі,— відповів Роберт Джордан і, підійшовши до столу, поклав на нього коробку цигарок.

— Я б волів не тримати динаміт у печері,— сказав Пабло.

— Від вогню далеко, — заперечив Роберт Джордан. — Беріть цигарки. — Він провів нігтем великого пальця по краю картонної коробки з великим кольоровим броненосцем на кришці й підсунув коробку до Пабло.

Ансельмо приніс йому стільчика, оббитого невичиненою шкірою, і він сів до столу. Пабло подивився на нього так, немов хотів сказати щось, потім простяг руку по цигарку.

Роберт Джордан підсунув коробку до тих, що сиділи поряд із Пабло. Він іще не дивився на них. Але помітив, що один узяв кілька цигарок, а двоє не взяли жодної. Вся — увага його була зосереджена на Пабло.

— Ну, як справи, цигане? — спитав він Рафаеля.

— Добре, — сказав циган.

Роберт Джордан зрозумів, що вони розмовляли про нього, коли він увійшов до печери. Навіть циган тримався якось напружено.

— А дасть вона тобі попоїсти ще раз? — спитав Роберт Джордан цигана.

— Аякже. Чому ж ні,— сказав циган.

Це було зовсім не схоже на ті приязні, добродушні жарти, якими вони перекидалися вдень.

Паблова жінка не озивалася і все роздмухувала міхом вогонь.

— Ваш Агустін каже, що вмирає з нудьги там, нагорі,— сказав Роберт Джордан.

— Нічого йому не буде, — сказав Пабло. — Хай трошки повмирає.

— А вино є? — спитав Роберт Джордан, звертаючись до всіх, і, нахилившись уперед, поклав руки на стіл.

— Там уже небагато лишилося, — похмуро відповів Пабло.

Роберт Джордан вирішив, що час уже придивитися до інших і розібратися, що до чого.