Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

Біжачи, він почув, що Агустін гукає йому: «Buena caza, Ingles! Buena caza!!» — і подумав: «Щасливого полювання, так, аякже, щасливого полювання», — і тієї ж миті почув поло другого кінця мосту ще один постріл Ансельмо, що дзвоном озвався в сталевих фермах. Він обминув тіло вартового й вибіг на міст із рюкзаками, що розгойдувалися в руках. Старий уже біг йому назустріч з карабіном у руці.

— Sin novedad! — гукав він. — Нічого не сталося. Tuve que tematailo. Мені довелося добити його.

Стоячи навколішки посеред мосту, розв'язуючи рюкзаки, вихоплюючи динаміт, Роберт Джордан побачив, що по Ансельмових щоках, по сивій щетині течуть сльози.

— Ya maté uno tambien, — сказав він старому. — Я теж одного вбив, — і хитнув головою в бік, де за мостом, скарлючившись, лежав вартовий.

— Так, друже, так, — мовив Ансельмо. — Треба вбивати, ось ми і вбиваємо.

Роберт Джордан уже ліз по фермах мосту. Сталь була холодна й мокра від роси, і він ліз обережно, шукаючи точки опори між перекосинами, відчуваючи тепле проміння сонця на спині, чуючи гуркіт бурхливої річки внизу, чуючи стрілянину, занадто інтенсивну стрілянину з боку горішнього поста. Він тепер обливався потом, хоч під мостом було холодно. На одній його руці був настромлений моток дроту, із зап'ястка другої звисали на ремінчику плоскогубці.

— Давай мені динаміт, viejo, але по одній пачціі — крикнув він Ансельмо.

Старий низько перехилився через поручні, простягаючи йому довгасті бруски, і Роберт Джордан брав їх, закладав у намічені місця, всовував глибше, закріплював.

— Клинці, viejo! Клинці давай!

Вдихаючи свіжий запах дерева недавно виструганих клинців, він щільно забивав їх, щоб заряд динаміту сидів міцніше між фермами.

І ось, роблячи свою справу, закладаючи динаміт, закріплюючи, забиваючи клинці, туго прикручуючи дротом, думаючи тільки про вибух, працюючи швидко і вправно, як досвідчений хірург, він раптом почув стрілянину з боку нижнього поста. Потім гримнула граната. Потім ще одна, заглушивши гук вируючої води. Потім з того боку все стихло.

Чорт, подумав він. Що там скоїлося з ними?

На горішньому посту ще стріляли. Забагато бісової пальби, подумав він, прив'язуючи дві гранати, одну коло другої, на закріплених брусках динаміту, обмотуючи їх по ребрах дротом, Щоб трималися міцно й надійно, й підтягуючи, скручуючи дріт плоскогубцями. Потім він перевірив, як воно вийшло, і задля більшої певності загнав над гранатами ще клинець, що туго присадив увесь заряд до сталевої ферми.

— Тепер з того боку, viejo — гукнув він Ансельмо й поліз через плетиво ферм. Ніби Тарзан, що продирається крізь сталеві кущі, подумав він, і, вибравшись знову з сутіні під мостом, де гуркіт був надто лункий, він підвів голову й побачив Ансельмове обличчя і його руку, що простягала йому динаміт. Чорт, гарне обличчя в старого, подумав він. І вже не плаче. Тим краще. Один бік уже готовий, тепер ось іще цей бік — і все. Зріже, як бритвою. Ну, далі. Не хвилюйся. Роби своє діло. Швидко й чисто, як і на тому боці. Не нервуйся. Спокійно. Не силкуйся працювати швидше, ніж можеш. Тепер уже все буде гаразд. Один бік тобі, в усякому разі, ніхто не завадить підірвати. І все йде саме так, як треба. А холодно тут, під мостом. Ху, чортяка, як у винному погребі, зате хоч нема лайна. Звичайно коли працюєш під кам'яним мостом, то буває повно лайна. Це казковий міст. Добрі мені казки! Старому там, нагорі, гірше, ніж мені. Не силкуйся робити все швидше, ніж можеш.

— Дай пару клинців, viejo

Не подобається мені, що там іще стріляють. Щось у Пілар негаразд. Мабуть, хтось із вартових був надворі. На подвір'ї чи за тартаком. І досі стріляють. Отже, там іще залишився хтось. І потім ця клята тирса. Ці кучугури тирси. Тирса, коли злежиться, дуже добре захищає від куль. Так, там, напевне, ще кілька чоловік залишилося. А внизу, де Пабло, тихо. Цікаво, що ж це все-таки було, коли там удруге знялася стрілянина? Мабуть, машина або мотоцикл. Аби лише не підійшли зараз панцирники чи танки. Давай, давай. Вкладай заряди якомога швидше, і забивай клинці, і стягуй дротом міцніше. Тремтиш, наче якась баба. Що це з тобою? Чого заквапився? Закладаюся, ота баба там, нагорі, зовсім не тремтить. Ота Пілар. А може, і вона теж. Схоже на те, що вона вскочила-таки в халепу. Ще затремтить, холи стане несила. Як і всі.

Він вихилився на сонце, і, коли простяг руку за бруском, що йому віддавав Ансельмо, і гуркіт вируючої води ніби стих, постріли на верхньому посту заляскали частіше, і знов почулися вибухи гранат. Потім ще вибухи гранат.

Видно, вдарили по тартаку.

Добре, що мій динаміт брусами, подумав він. А не паличками. Якого біса. Просто зручніше. Хоча торба, повна отих драглів, була б іще зручніша. Дві торби. Ні, вистачило б однієї. І якби в мене були детонатори й моя добра підривна машинка. Ця сволота кинула мою машинку в річку. Мою коробку — Де лишень вона зі мною не побувала! Ось у цю річку він і кинув усе. Тварюка Пабло. Та нічого, він їм там зараз дає чосу.

 — Ще, viejo.