Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

Прімітіво все ще супився.

— Тобі треба було б ковтнути якихось ліків, — сказала йому Пілар, — Ну, я піду варити обід.

— Ти принесла мені документи того requete? — спитав II Роберт Джордан.

— Ну й голова ж у мене, — відповіла вона. — Зовсім забула про них. Пришлю з Марією.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ

Була вже майже третя година, а літаки все ще не з'являлися. Опівдні сніг розтанув зовсім, і тепер каміння нагрілося на сонці. На небі не було жодної хмаринки, і Роберт Джордан сидів між камінням без сорочки, підставивши спину сонцю, й читав листи, знайдені в кишенях убитого кавалериста. Час від часу він скидав оком на смугу лісу по той бік галявини, на гори над ним і знов повертався до листів. Нових кавалерійських загонів не було видно. Іноді з боку табору Ель Сордо долинав постріл.

З військових документів він довідався, що вбитий народився в Наваррі, в містечку Тафалья, що мав він двадцять один рік і що він був — неодружений, син коваля. Служив він в Н-ському кавалерійському полку, і це здивувало Роберта Джордана, бо він вважав, що цей полк перебуває на півночі. Хлопець був карліст; на початку війни його поранило в боях за Ірун.

Напевно, я зустрічав його під час ярмарку в Памплоні, в натовпі, що біг вулицями попереду биків, подумав Роберт Джордан. На війні ніколи не вбиваєш того, кого хочеш, сказав він собі. Майже ніколи, уточнив він і заходився читати далі.

Перші листи, що їх він прочитав, були дуже церемонні, дуже старанно написані, і йшлося в них переважно про місцеві події. Це були листи від сестри вбитого, і Роберт Джордан дізнався, що в Тафальї все гаразд, батько почуває себе добре, а мати, як завжди, тільки трохи скаржиться на біль у попереку, і вона, сестра, сподівається, що він теж здоровий і не дуже лізе під кулі, і рада, що він б’є червоних і допомагає визволяти Іспанію з-під їхнього панування. Далі вона перелічувала хлопців із Тафальї, які загинули або були тяжко поранені, відколи вона востаннє йому писала. Убитих було десятеро. Надто багато на таке містечко, як Тафалья, подумав Роберт Джордан.

Листи були дуже побожні; сестра писала, що молиться святому Антонію, і пресвятій діві Піларській, і іншим пресвятим дівам, щоб вони вберегли його, і просила не забувати про те, що його боронить також святе серце Ісусове, яке, сподівається вона, він завжди носить на власному серці, бо вже безліч — це слово було підкреслено — безліч разів доведено, що воно має силу відвертати кулі. А далі йшов підпис: «З любов'ю до тебе твоя сестра Конча».

Цей лист був трохи забруднений по краях, і Роберт Джордан поклав його на місце, між військовими документами, і розгорнув інший, написаний не таким бездоганним почерком. Це був лист від нареченої, від його novia, він теж був делікатний і церемонний, але в ньому відчувалася гарячкова тривога за долю нареченого. Роберт Джордан прочитав його, а потім сховав усі листи разом із документами у задню кишеню штанів. Читати решту листів йому не хотілося.

Сьогодні я, здається, вже зробив свій добрий вчинок, сказав вів собі. Так, здається, зробив, ще раз сказав він подумки.

— Що це ти читав? — запитав його Прімітіво.

— Папери й листи того requete, якого ми застрелили вранці. Хочеш глянути?

— Я не вмію читати, — сказав Прімітіво. — А є щось цікаве?

— Нема, — відповів Роберт Джордан. — Звичайні особисті листи.

— А що чути там, звідки він родом? Чи є що про це в листах?

— У них там начебто все гаразд, — мовив Роберт Джордан. — Серед його земляків багато вбитих.

Він подивився вниз, на маскування кулемета, яке довелося трохи змінити й підправити після того, як розтанув сніг. Тепер воно мало цілком природний вигляд. Він підвів очі й оглянув місцевість.

— З якого він міста? — спитав Прімітіво.