Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Vamonos, — сказав він.

Пабло рушив перший, а обидва чоловіки подалися слідам, вервечкою, щоб не залишати на снігу зайвих слідів. Роберт Джордан ніс свій автомат дулом униз. От якби до нього підходили патрони від того кавалерійського автомата, подумав він. Та вони не підійдуть. Це німецький автомат. Це автомат сердеги Кашкіна.

Сонце випливало з-за гір. Віяв теплий вітерці сніг танув. Був гарний весняний ранок.

Роберт Джордан озирнувся й побачив, що Марія стоїть поряд з Пілар. Раптом вона кинулася стежкою вгору. Він пропустив наперед Прімітіво, щоб поговорити з нею.

— Слухай, можна, я піду з тобою? — мовила вона.

— Ні. Допоможи Пілар.

Вона йшла за ним, тримаючи його за лікоть.

— Я піду з тобою.

— Ні.

Вона все одно йшла слідом за ним.

— Я могла б тримати ноги кулемета, так, як ти казав Ансельмо.

— Не будеш ти тримати ніяких ніг. Ані кулемета, ані чогось іншого.

Вона знову наздогнала його й засунула руку йому в кишеню.

— Ні,— сказав він. — Краще подбай про свою шлюбну сорочку.

— Поцілуй мене, якщо ти йдеш, — мовила вона.

— Ти безсоромна, — сказав він.

— Так, — сказала вона. — Зовсім.

— Вертайся, — сказав він. — У нас буде багато роботи. Якщо вони прийдуть сюди, по слідах, нам доведеться відбиватися.

— Слухай, — сказала вона. — Ти бачив, що в нього було на грудях?

— Звичайно, бачив.