Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

Сірий спітнів, його бив легкий дрож, і Роберт Джордан поплескав його по шиї.

— Я відведу його до наших коней, — сказав Пабло.

— Ні,— сказав Роберт Джордан. — Його сліди ведуть сюди.

Теба, щоб вони вивели назад.

— Слушно, — погодився Пабло. — Я від'їду на ньому, сховаю де-небудь, а коли сніг розтане, приведу назад. Ти сьогодні добре метикуєш, Inglés.

— Пошли кого-небудь униз, — мовив Роберт Джордан. — А нам треба піти вгору.

— Навіщо? — сказав Пабло. — Кіннота знизу не проїде. Зате ми можемо вибратися звідси: крім цієї, я знаю ще дві дороги. А зараз краще не лишати зайвих слідів, на випадок, якщо прилетять літаки. Дай мені bota з вином, Пілар.

— Знову надудлишся? — сказала Пілар. — Ось, візьми краще оце.

Пабло простяг руки й поклав у кишеню дві гранати.

— Que va, надудлишся, — сказав Пабло. — Тут діло серйозне. Все одно дай мені bota. На самій воді такі діла не робляться.

Він підняв руки, взяв повід, скочив у сідло, усміхнувся і погладив зляканого коня. Роберт Джордан бачив, як він ніжно потер боки коня ногами.

— Qué caballo mâs bonito [80] — сказав Пабло й знову погладив сірого. — Qué caballo mâs hermoso [81]. Ну, рушаймо. Чим швидше я тебе виведу звідси, тим краще.

Він нахилився й витяг з футляра автомат із охолодним кожухом, власне, пістолет-кулемет дев'ятиміліметрового калібру, і оглянув його з усіх боків.

— Дивіться, як вони озброєні,— сказав він. — Оце таки справді сучасна кавалерія.

— Сучасна кавалерія лежить он, долічерева, — сказав Роберт Джордан. — Vâmonos! Андресе, осідлай коней і тримай їх напоготові. Якщо почуєш постріли, відведеш їх ген до того ліска за розпадиною. Візьми з собою зброю, а коней хай тримають жінки. Тобі, Фернандо, я доручаю мої рюкзаки, їх треба теж віднести. І головне, пам'ятай, що їх треба нести якнайобережніше. Ти теж пильнуй рюкзаків, — сказав він Пілар. — Неодмінно подбай, щоб їх не кинули тут. — Vâmonos, — сказав він. — Ходімо.

— Ми з Марією приготуємо все до відходу, — мовила Пілар. — Ти тільки глянь на нього, — звернулася вона до Роберта Джордана, показавши на Пабло, що важко, мов справжній vaquero [82], сидів на сірому. Кінь злякано роздимав ніздрі, а Пабло вставляв в автомат новий магазин. — Глянь, що зробив із ним цей кінь.

— Якби ж то мені двох таких коней! — сказав Роберт Джордан.

— Небезпека — ось твій кінь.

— Ну, тоді дайте мені мула, — всміхнувся Роберт Джордан.—обшукай його, — сказав він Пілар, кивнувши головою на вбитого що лежав, уткнувшись обличчям у сніг. — Візьми все — листи, папери й поклади в рюкзак, у зовнішню кишеню. Візьми геть усі, зрозуміло?

— Так.