Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

Пілар була відійшла до вогнища. Тепер вона знов повернулася до столу.

— Фернандо, — спокійно сказала вона, подаючи йому миску. — Ось тобі м'ясо, і зроби ласку — заткни свою шановну пельку й мовчи. Ми твою думку вже взяли до уваги.

— Але як же… — почав був Прімітіво й замовк, не скінчивши фрази.

— Estoy listo, — сказав Роберт Джордан. — Я готовий зробити це. Оскільки ви всі вирішили, що так треба, я згоден зробити вам таку послугу.

Що за чортівня, подумав він. Наслухавшись Фернандо, я й сам заговорив, як він. Мабуть, заразився від нього. Французька — це мова дипломатії. Іспанська — мова бюрократизму.

— Ні,— сказала Марія. — Ні.

— Це не твоє діло, — сказала дівчині Пілар. — Прикуси язика.

— Я зроблю це сьогодні,— сказав Роберт Джордан.

Він побачив, що Пілар дивиться на нього, приклавши пальця до уст. Вона показувала очима на вхід.

Попона над входом піднялася, й Пабло просунув голову всередину. Він вишкірив зуби, проліз під попоною, повернувся до них задом і поправив її. Потім знов обернувся до них, стяг через голову плащ і струсив із нього сніг.

— Про мене розмовляли? — спитав він, звертаючись до всіх. — Я вам завадив?

Ніхто не відповів йому, і він повісив плащ на кілочок, вбитий у стіну, й підійшов до столу.

— Que tal? [67]— спитав він і, взявши зі столу свій порожній кухоль, занурив його в миску. — Усе випили, — сказав він до Мари. Піди наточи трохи з бурдюка.

Марія взяла миску, підійшла до закуреного, роздутого, просмоленого бурдюка, що висів на стіні шиєю донизу, й витягла чопика з ноги, але не до кінця, а так, щоб вино лилося в миску тоненькою цівочкою. Пабло давився, як вона, стоячи навколішки, підтримує миску, дивився, як прозорий червоний струмінь дзюрчить і вирує в посудині.

— Обережніше, — сказав він їй. — Вино там тепер уже нижче лопаток.

Усі мовчали.

— Я сьогодні випив від пупа до лопаток, — сказав Пабло. — За один день. Що це з вами? Язики поковтали, чи що?

Ніхто йому не відповів.

— Заткни міцніше, Маріє,— сказав Пабло. — А то ще виллється.

— Тепер у тебе буде досить вина, — сказав Агустін. — Вистачить, щоб упитися.