Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Ні.

— Ну, — сказала Пілар дівчині,— тобі, я бачу, це припало до смаку.

Марія зашарілась і нічого не відповіла.

— Облиш її,— сказав Роберт Джордан.

— Тебе не питають, — відповіла йому Пілар. — Маріє! — голос у неї був суворий. Дівчина не підводила очей.

— Маріє,— не вгавала жінка, — я сказала, що тобі це, видно, припало до смаку.

— Облиш її,— знову сказав Роберт Джордан.

— Помовч, — сказала Пілар, не дивлячись на нього. — Слухай, Маріє, скажи мені щось.

— Ні,— відповіла Марія й похитала головою.

— Маріє,— сказала Пілар, і голос її був такий самий суворий, як обличчя, а на обличчі не було й тіні приязні.— Скажи мені що-небудь зі своєї власної волі.

Дівчина похитала головою.

Роберт Джордан думав: якби я не мусив працювати з цією жінкою, з її п'яницею чоловіком та її нікчемним загоном, я б зараз так затопив їй, що…

— Ну, кажи, — вела своєї Пілар.

— Ні,— відповіла Марія. — Ні.

— Облиш її,— сказав Роберт Джордан якимсь не своїм голосом. Все одно затоплю їй у пику, і нехай всі вони йдуть під три чорти, подумав він.

Пілар навіть не відповіла йому. Вона не нагадувала змію, Що гіпнотизує птаха, чи кота, що чигає на птаха. В ній не було нічого хижого чи хтивого. Тільки якесь напруження, як у кобри, Що роздула шию. Він відчував те. Відчував погрозу, сховану в цьому напруженні. Ні, то була не злість, а, скоріше, владне бажання знати.

Краще б я цього не бачив, подумав Роберт Джордан. Але за таке не б'ють.

— Маріє,— сказала Пілар. — Я до тебе не доторкнуся. Ти скажи мені зі своєї власної волі.

— De tu propia voliniad — так звучало це по-іспанському.

Дівчина похитала головою.