Розділ «ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ»

— Пістолет.

Ми зайшли. Я розстебнув ремінь з причепленою до нього порожньою кобурою і поклав на прилавок. За прилавком стояли дві жінки. Вони виклали переді мною кілька пістолетів.

— Треба, щоб підійшов сюди, — сказав я, відкриваючи кобуру. Вона була з сірої шкіри, вже не нова: я купив її з рук, щоб носити в місті.

— Тут є добрі пістолети? — запитала Кетрін.

— Та всі вони приблизно однакові. Можна спробувати оцей? — спитав я жінку.

— У нас тепер нема де стріляти, — відказала вона. — Але це добрий пістолет. Ви не помилитесь, якщо візьмете його.

Я клацнув курком і відтягнув затвор. Пружина була досить туга, але затвор ходив легко. Я приціливсь і знову спустив курок.

— Він не новий, — сказала жінка. — Він належав одному офіцерові, що був чудовим стрільцем.

— Він купив його у вас?

— Так.

— А як же він знов потрапив сюди?

— Продав його ординарець.

— Може, і мій десь тут у вас, — сказав я. — Скільки за цей?

— П'ятдесят лір. Дуже дешево.

— Гаразд. Мені ще потрібні два запасні магазини та коробка патронів.

Вона дістала те і те з-під прилавка.

— А шабля вам не потрібна? — спитала вона. — Я маю кілька вживаних, зовсім дешево віддам.

— Я їду на фронт, — сказав я.

— Ну, тоді шабля вам ні до чого.

Я заплатив за пістолет і патрони, заправив магазин і вклав на місце, засунув пістолет у порожню кобуру, наповнив патронами запасні магазини й сховав їх у шкіряні кишеньки на кобурі, а тоді знов підперезався й застебнув пряжку ременя. На поясі відчувалась вага пістолета. І все ж таки, подумав я, краще б мати пістолет армійського зразка. До нього завжди дістанеш патрони.