Розділ «ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ»

— На Япалака.

— Та невже? Це ж виграли тридцять п'ять до одного!

— Нам сподобалась його масть.

— А мені ні. Якийсь він був миршавий. Та й не радили на нього закладатися.

— Виграш буде невеликий, — сказав Маєрс.

— У таблиці сказано тридцять п'ять, — заперечив я.

— Виграш буде невеликий, — повторив Маєрс. — В останню мить на нього зробили величезний заклад.

— Хто?

— Кемптон та його хлопці. Ось побачите. Не буде й двох до одного.

— То, виходить, ми не одержимо трьох тисяч лір, — сказала Кетрін. — Не перегони, а шахрайство!

— Одержимо двісті.

— Це однаково що нічого. Що нам двісті лір. Я сподівалася на три тисячі.

— Таке шахрайство, аж гидко, докинула Фергюсон.

— А втім, — сказала Кетрін, — якби це була чесна гра, ми ніколи б на нього не заклали. Але мені дуже хотілось одержати три тисячі.

— Ходім униз, вип'ємо трохи й побачимо, що там платять, — сказав мені Кроуелл.

Ми підійшли до дошки, на якій сповіщали про виграші, і, коли пролунав дзвін до виплати, проти номера Япалака виставили 18,50. Це означало, що чистий виграш на заклад у десять лір навіть менший від самого закладу.

Ми зайшли в бар під трибуною й випили віскі з содовою. Там ми натрапили на двох знайомих італійців та Мак-Адамса віце-консула, і вони піднялися з нами на трибуну, де сиділи дівчата. Італійці були страшенно манірні. Мак-Адамс завів розмову з Кетрін, а ми тим часом пішли вниз робити нові заклади. Біля механічного лічильника стояв містер Маєрс.

— Спитай-но в нього, на кого він закладає,— мовив я до Кроуелла.

— На кого граєте, містере Маєрс? — запитав Кроуелл.

Маєрс витяг з кишені свою програмку й показав олівцем на номер п'ятий.