Розділ «ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ»

— Нема виделок.

— Ну й біс із ними, — сказав я по-англійському.

Я покраяв сир на шматки й поклав їх на макарони.

— Присувайтесь ближче, — мовив до водіїв.

Вони присунулись і чекали. Я запустив пальці в миску й потяг до себе тугий жмуток макаронів.

— Піднімайте вище, лейтенанте.

Я підняв руку догори і жмуток нарешті відліпився. Я спустив кінці макаронів до рота, спіймав їх губами й почав жувати; тоді взяв шматок сиру, розжував і запив вином. Вино відгонило іржею. Я віддав флягу Пассіні.

— Погань, — сказав я. — Надто довго було у флязі. Я возив її з собою в машині.

Вони всі жували, тримаючи підборіддя над мискою, закидаючи голови назад і ловлячи губами кінці макаронів. Я знову напхав рот макаронами, відкусив сиру й ковтнув вина. Надворі щось гупнуло, аж земля задвигтіла.

— Чотиристадвадцятиміліметрівка або важкий німецький міномет, — сказав Гавуцці.

— В горах чотиристадвадцятиміліметрових гармат немає,— заперечив я.

— Є великі шкодівські. Я бачив вирви.

— То тристап'ятиміліметрові.

Ми знову взялися до їжі. Щось бухикнуло, зачмихало, наче паровоз, коли рушає, а тоді гримнув вибух, і земля знов задвигтіла.

— Мілкуватий у нас сховок, мовив Пассіні.

— То таки важкий міномет.

— Так точно.

Я куснув свій шмат сиру й ковтнув вина. Тоді почув, як; серед гуркоту бою знов бухикнуло, потім розляглось оте «чах-чах-чах-чах», а далі —сліпучий спалах, неначе то шугнуло полум'я з доменної печі, і ревисько, спершу біле, потім — вогненно-червоне, та все дужче; дужче, мов навальний буревій. Я силкувався дихнути, але дух мені забило, і я відчув, що весь, як є вивергаюсь із самого себе й, підхоплений тим буревієм, лечу все вище, вище й вище. Викинуло мене стрімко, геть усього, і я збагнув, що помер і що помиляються ті, хто гадає, ніби людина враз пускається духу—і ото вже й кінець. А тоді я полинув у повітрі, та чомусь не вгору, а назад до землі. Потім зітхнув і повернувся до буття. Земля довкола була зрита, а просто перед моєю головою стирчав розщеплений дерев'яний брус. Голову мені тіпало. Проте я почув, що поруч хтось ніби плаче. Навіть не плаче, а кричить. Я спробував поворухнутись, але не зміг. Чути було, як за річкою та й по всьому березі б'ють кулемети й гвинтівки. Тоді розлігся лункий сплеск, і я побачив, як злетіли й вибухнули в небі освітлювальні снаряди, й розлили, біле сяйво, і як шугнули вгору ракети, і почув вибух гранат, — усе те в одну мить, — і раптом поруч мене хтось застогнав: «Mamma mіа! Oh, mamma, mіа!»[103] К Я напружився і, шарпаючись та вигинаючись у попереку, зрештою вивільнив ноги; тоді перевернувся й торкнувсь пораненого… То був Пассіні, і коли я доторкнувся до нього, він скрикнув. Він лежав, ногами до мене, і в мигтінні, світла и темряви я побачив, що обидві вони розтрощені над колінами. Одну геть відірвало, а друга трималась на сухожилках та подертій холоші, і той оцупок сіпався й згинався, неначе жив окремим життям. — Пассіні кусав себе за руку й стогнав: «Oh, mamma mіа, mamma mia. —А тоді: —Dio te salve, Maria[104]. Dio te salve, Maria... О боже, вбий мене… вбий мене, господи, mamma mіа, mamma mіа… О свята діво Маріє, вбий мене, спини цю муку, спини, спини… О свята діво Маріє, спини цю муку! — Ой-ой-ой-ой! — І вже задихаючись; —Mamma, mamma mіа…» А тоді замовк, кусаючи руку, тільки оцупок усе так само сіпався.

— Portaferiti![105]— гукнув я, приставивши до рота долоні.— Portaferiti!

Я спробував присунутись до Пассіні, щоб накласти йому на ноги джгути, але не міг зрушити з місця. Тоді спробував знову, і мої ноги трохи подались. Отже, я міг помалу підтягатися ца ліктях. Тим часом Пассіні зовсім затих. Я сів поруч цього, розстебнув на собі френч і спробував одірвати поділ, сорочки. Він ніяк не відривався, і я вчепивсь зубами, щоб роздерти край тканини. Аж раптом згадав, що на ногах у Пассіні обмотки. На мені були вовняні гетри, а Пассіні носив обмотки. Але ж тепер у нього була лиш одна нога. Я почав розкручувати обмотку, але побачив, що морочитись із джгутом не варто, бо Пассіні вже помер. Я придивився ближче і впевнився, що він справді мертвий. Тепер треба було відшукати трьох інших. Я випростався й сів, і зараз же щось у моїй голові зрушилось, наче важкй на очах великої ляльки, і вдарило зсередини в очні яблука. Я відчув, що ноги в мене гарячі й мокрі і в черевиках теж гаряче й мокро. Тоді я зрозумів, що мене поранило, і, нахилившись уперед, поклав руку на коліно. Та коліна на місці не було. Я шаснув рукою далі й намацав коліно аж на гомілці. Потім витер руку об сорочку, і знов поволі розпливлось ясне світло, і я подививсь на свою ногу й страшенно перелякався.