Розділ «ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ»

— Та вона вилазить.

— З якого боку?

— Отут.

Я обмацав грижу.

— Ану покашляйте, — сказав йому.

— Боюся, щоб дужче не вилізла. Вона й так удвічі більша, ніж ранком.

— Сідайте в машину, — сказав я. — Ось зараз принесуть папери на цих поранених, а тоді я підвезу вас і здам полковим санітарам.

— Вони скажуть, що я зробив це навмисне.

— Нічого вам не буде, — сказав я. — Це ж не поранення. Адже воно було у вас і раніш?

— Але я загубив бандаж.

— Вас пошлють у госпіталь.

— А не можна мені лишитися тут, лейтенанте?

— Ні, я ж не маю ваших паперів.

З дверей вийшов водій з паперами на поранених у машині..

— Чотирьох у сто п'ятий, двох у сто тридцять другий, — сказав він. То були госпіталі по той бік річки.

— Сідайте за кермо, — звелів я. Тоді допоміг солдатові з грижею сісти поруч нас.

— Ви говорите по-англійському? — запитав той.

— Так.

— Як вам подобається ця проклятуща війна?

— Гірше нікуди.