Розділ «ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ»

— Ніяких латинян узагалі немає. Усе це голе розумування. Ви надто пишаєтеся своїми вадами.

Рінальді підвів голову й замислився.

— Ну, то й годі, малюк. Я стомивсь від розумувань, — Він мав стомлений вигляд, ще коли зайшов до кімнати. — Скоро час вечеряти. Я радий, що ви повернулися. Ви мій найліпший друг і бойовий побратим.

— Коли бойові побратими вечеряють? — спитав я.

— Оце ж тепер. Випиймо ще по одній за вашу печінку.

— Ви мов той святий Павло.

— Помиляєтесь. Там вино і шлунок. Скуштуйте вина задля втіхи шлунка свого.

— Будь-чого, що у вас є в тій пляшці,— сказав я. — І задля чого хочете.

— За вашу дівчину, — мовив Рінальді й підніс склянку.

— Гаразд

— Я не скажу про неї жодної гидоти.

— Не силуйте себе.

Він вихилив коньяк.

— Я чистий душею, — сказав він. — Такий же, як і ви, малюк. І теж заведу собі англійку. Власне, то я перший познайомився з вашою дівчиною, але для мене вона трохи зависока… «А високу візьми за сестру», — промовив він.

— Яка незаймано-чиста душа, — сказав я.

— А що, ні? Недарма ж мене звуть Rinaldo Purissimo.

— Rinaldo Sporchissimo[116]

— А тепер, малюк, ходім вечеряти, поки ще я чистий душею.

Я умився, зачесався, і ми зійшли вниз. Рінальді був трохи п'яний. У їдальні виявилося, що не все ще готове до вечері.

— Піду принесу нашу пляшку, — сказав Рінальді й подався сходами нагору. Я сів за стіл, а він повернувся з пляшкою і налив мені й собі по півсклянки коньяку.