Розділ «ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ»

— Не любите англійців? І міс Барклі не любите?

— Ой, це ж різні речі. Не треба розуміти все так дослівно. Невдовзі ми попрощались і пішли. Дорогою Рінальді сказа. — Міс Барклі віддає перевагу вам. Я добре бачу. Але та шотландочка теж мила.

— Дуже, — сказав я. Сам я її навіть не розглядів, — Вон, вам подобається?'

— Ні,— відповів Рінальді.

РОЗДІЛ V

Другого дня я знову пішов навідати міс Барклі. У саду її не було, і я повернув до бічних дверей вілли, де спинялися санітарні машини. За дверима побачіге старий сестру, і вона сказала мені, що міс Барклі на чергуванні — «адже тепер війна, знаєте».

Я сказав, що знаю.

— Це ви той американець, що служить в італійській армії? — запитала вона.

— Так, мем.

— Як же ви так утрапили? Чому не вступили до нас?

— Не знаю, — сказав я, — А тепер я міг би це зробити?

— Боюся, тепер уже ні. Скажіть, чому ви пішли до італійців?

— Я жив в Італії,— відповів я, — говорю по-італійському.

О, — сказала вона, — я теж вивчаю італійську. Дуже гарна мова.

— Хтось казав, що її можна навчитися за два тижні.

— Ну, мені за два тижні не навчитися. Я вже кілька місяців як почала… Коли хочете, приходьте після сьомої, тоді побачите її. На той час вона звільниться. Тільки не приводьте з собою ніяких італійців.

— Хоч яка гарна їхня мова?

— Так. І хоч яка гарна на них форма.

— На все добре, — сказав я.

— A rivederci, tenente.