Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Он як, — сказав я. — То вони чекатимуть на нас за півгодини.

— Це ж як? А раніше ми їм, виходить, будемо заважати?

— Певно, що так.

— Ходімо до мене в контору, — сказав Хоган. — Хай їм біс, тим пронозам.

Десь за півгодини ми з Хоганом піднялись нагору й постукали в двері Джекової кімнати. За дверима чулася розмова.

— Хвилинку, — озвався хтось.

— К бісу ці штуки, — каже Хоган. — Коли я вам буду потрібен, приходьте в контору.

Клацнув замок. Двері відчинив Стейнфелт.

— Заходьте, Хоган, — мовив він. — А ми тут саме збираємося випити.

— Що ж, — каже Хоган, — це діло.

Ми зайшли. Джек сидів на ліжку. Джон і Морган — на стільцях. Стейнфелт стояв.

— Чисто тобі змовники, — сказав Хоган.

— Привіт, Денні,— каже Джон.

— Привіт, Денні,— каже Морган ї подає йому руку.

Джек не каже нічого. Просто сидить на ліжку. Він до тих не належить. Він — сам по собі. На ньому старий синій светр, штани, на ногах — боксерські черевики. Йому треба б поголитися. Стейнфелт і Морган убрані як на весілляі та й Джон не гірше. А Джек сидить насуплений — чистісінький ірландець.

Стейнфелт дістав пляшку, Хоган приніс склянки, і ми всі випили. Ми з Джеком перехилили по разу, а ті решта — ще і ще.

— Залиште трохи собі на дорогу, — сказав Хоган.

— Не турбуйтесь. У нас цього добра вистачає,— відказав Морган.

А Джек після першої більше не пив. Стояв і дивився на них, А на його місце на ліжку сів Морган.

— Випий ще, Джеку, — сказав Джон і подав йому склянку та пляшку.