Спін

- Так. Це може бути довга дорога.

Я подивився на заднє сидіння. Він ніжно погладив її по голові. Її волосся було ламким і злиплося від поту. Його руки були бліді там, де він змивав кров.

- Я не заслуговую того, щоб бути з нею, - сказав він. - Я усвідомлюю, що це моя вина. Я міг би піти з ранчо, коли це зробив Тедді. Ми могли отримати допомогу.

“Так, - подумав я. - Ви могли її отримати”.

- Але я вірив у те, що ми робили. Можливо, ви цього не розумієте. Це не тільки червоне теля, Тайлер. Я був упевнений, що ми будемо підняті нетлінними. Зрештою, ми були б винагороджені.

- Винагороджені за що?

- Віру. Наполегливість. Тому що з самого початку я і Діана мали сильне відчуття, що ми будемо частиною чогось захоплюючого, навіть якщо я не повністю розумів це. Що одного разу ми будемо стояти разом перед престолом Господа, - не менше. Наше покоління не зникне, поки все не звершиться, навіть якщо ми спочатку взяли неправильний напрямок. Зізнаюся, це відбувалося в ті дні Нового царства, які здаються мені зараз ганебними. Пияцтво, розпуста, брехня. Ми повернулися спиною до того, що було хорошого; але нам здавалося, що світ трохи збідніє, коли ми не будемо серед людей, які намагаються побудувати хіліазм, хай і недосконалий. Ми неначе втратили сім’ю. І я подумав, - буде добре, якщо ми вийдемо на чистих і простий шлях, який повинен повести нас в правильному напрямку. Постійним терпінням вашим спасете ваші душі.

- Йорданська скинія, - сказав я.

- Було легко встановити пророцтво про спасіння. Знаки на Сонці, Місяці і зірках, як говорить Євангеліє від Луки. Ну, ось ми тут. І сили небесні захиталися. Але це не те… не є…

Він, здавалося, втратив думку.

- Як її дихання? - Хоч насправді мені не потрібно було про це питати. Я чув кожен її подих, - вона дихала, утруднено, але регулярно. Я просто хотів відвернути його увагу.

- Вона вже не задихається, - сказав Саймон. Тоді попросив, - будь-ласка, Тайлер, зупиніться і дайте мені вийти.

Ми їхали на схід. Був напрочуд малий рух на державному шосе. Колін Хінз попередив мене про заповнені машинами дороги до аеропорту Скай Харбор, і ми об’їхали їх. Тепер нам лише зрідка зустрічалися легкові автомобілі, хоча було досить багато розграбованих автомобілів, кинутих на узбіччі.

- Це не дуже вдала ідея, - сказав я.

Я подивився в дзеркало і побачив у Саймона сльози на очах. У цей момент він виглядав так, як вражений і збитий з пантелику десятирічний хлопчик на похоронах.

- У мене було лише два вказівних знаки у моєму житті, - сказав він. - Бог і Діана. І я зрадив їх обох. Я чекав занадто довго. Ви можете заперечувати це, але вона помирає.

- Не обов’язково.

- Я не хочу бути з нею, знаючи, що я міг запобігти цьому. Мені краще померти десь в пустелі. Я маю на увазі провину, Тайлер. Я хочу піти.

Небо поволі світлішало, некрасивим фіолетовим відтінком, більше схожим на дугу в несправній люмінесцентній лампі, ніж насиченим або природним кольором.

- Я не зможу врятувати її, - сказав я.