Спін

Він прийняв відповідь, не питаючи про деталі. Але, перш ніж нахилитися, щоб сісти в машину, він смикнув мене за рукав і сказав:

- Он там… Що ви про це думаєте, Тайлер?

Він вказав на західний обрій, де злегка вигнутою дугою висіло щось, займаючи біля п’яти градусів нічного неба. Воно виглядало так, ніби хтось подряпав величезну, неповну букву С по чорноті.

- Можливо конденсаційний слід, - сказав я. - Від військової ракети.

- У ніч? Слід вночі не видно.

- Я не знаю, що це, Саймон. Сідай, у нас не так багато часу, щоб встигнути.

Ми вклалися у менший час, ніж я очікував. І досягли медичного складу постачання, простого пронумерованого блоку в похмурому індустріальному парку, маючи деякий запас часу до сходу сонця. Я представив свій ідентифікатор нервовому Національному гвардійцеві при вході; він передоручив мене іншому гвардійцю і цивільному службовцю, який провів мене через проходи до стелажів. Я взяв те, що мені було потрібно, а третій гвардієць допоміг мені перенести все в машину, він швидко відступив, коли побачив Діану, яка задихалась на задньому сидінні.

- Удачі вам, - сказав він ледь тремтячим голосом.

Я викроїв час, щоб створити крапельницю, підвісивши її на швидку руку до вішалки для піджака в машині, і показав Саймону, як контролювати потік і дивитися, щоб вона не перетиснула лінію уві сні. (Вона не проснулася навіть коли я вставив їй голку в руку).

Саймон почекав, поки ми не виїхали на дорогу перед складом і тихо запитав,

- Вона помре?

Я схопив колесо трохи жорсткіше.

- Ні, якщо я вчасно допоможу їй.

- Куди ми тепер з нею?

- До її дому.

- Що, через всю країну? До Керол і Еда?

- Правильно.

- Чому туди?

- Тому що я зможу допомогти їй тільки там.

- Туди довго їхати, і на дорогах небезпечно.