Спін

- Саймон не може тобі цього дозволити.

- Якраз навпаки. Саймон прийняв би це. Саймон приймає більшість моїх звичок і особливостей. Але я не хочу брехати йому. Я не хочу нести цей тягар. Але я визнаю, що сумую за тими дзвінками, Тайлер. Ті дзвінки були як лінія життя. Коли в мене не було грошей, коли церква була на грані розколу, коли я була самотня і у депресії, звук твого голосу був схожий на переливання крові хворому.

- То навіщо зупинятися?

- Тому що це було би актом нелояльності. Пізніше. І зараз. - Вона похитала головою, ніби намагался втримати важку, але важливу думку. - Я розумію, що ти мав на увазі, коли говорив про Спін. Я думаю про це теж. Іноді я фантазую, що живу у світі, де спін не з’явився, і наші життя склалися по іншому. Наші життя, твоє і моє. Вона перервала ритм дихання, густо почервонівши. - І якщо б я жила в такому світі, я думаю, що я могла би принаймні відвідувати його раз на два тижні, телефонувати тобі і ми були б старі друзі і могли би говорити про щось ще, крім кінця світу.

- Ти вважаєш такі думки проявом нелояльності?

- Це нелояльно. Я віддала себе Саймону. Саймон мій чоловік в очах Бога і закону. Якщо це був неправильний вибір, то це мій вибір, і я не можу лише прикидатися християнкою, я повинна нею бути, я розумію що таке обов’язок і порядність і на цьому потрібно стояти, навіть…

- Навіть якщо що, Діана?

- Навіть якщо це боляче. Я не думаю, що кожен з нас повинен відчувати важке життя іншого.

- Я не приїхав сюди, щоб зробити тебе нещасною.

- Ні, але ти змушуєш мене це відчувати.

- Тоді я поїду.

- Ти залишишся на вечерю. Задля ввічливості. - Вона поклала руки на боки і втупилася в підлогу. - Дозволь мені дещо тобі сказати, поки у нас ще є трохи часу. Тому що це важливо. Я не поділяю всіх переконань Саймона. Я не можу чесно сказати, що світу настане кінець і віруючі вознесуться на небо. Хай вибачить мені Бог, але це мені здається неправдоподібним. Але я вірю, що світ закінчується. Добігає кінця. І це означає припинення всіх наших життів. І… - Я перебив її:

- Діано…

- Ні, дозволь мені закінчити. Дозволь мені зізнатися. Я вірю, що світ закінчиться. Я вважаю, - Джейсон сказав мені це багато років тому, - що одного разу вранці Сонце зійде розпухле і пекельно гаряче, і через кілька днів або годин наш час на Землі буде закінчений. Я не хочу бути одною того ранку.

- Ніхто не хоче. - “За винятком, можливо, Моллі Сіграм, - подумав я. - Моллі, яка загоратиме на пляжі зі своєю пляшкою самовбивчих таблеток. Моллі і всі люди, подібні до неї”.

- І я не буду одна. Я буду з Саймоном. Зізнаюсь тобі, Тайлер, що я хочу бути прощеною, коли я уявляю той день, я обов’язково бачу себе разом з Саймоном.

Грюкнули, відчиняючись, двері. Саймон. З порожніми руками.

- Вечеря вже на столі, - сказав він. - З великим глечиком чаю з льодом для спраглих туристів. Ходімо, приєднаємось до всіх. Часу якраз вистачить, якщо підемо зараз.

- Дякую, - сказав я. - Звучить непогано.

Вісім дорослих на фермі включали Сорлі, Дена Кондона і його дружину, Макласа, Саймона і Діану. У Сорлі було троє дітей і у Міси п’ятеро, так що сімнадцятеро нас розсілися за великим столом в кімнаті, що примикала до кухні. Почалася молитва, яка тривала до моменту оголошення “дядечком Деном” благословення, після чого всі швидко опустили складені разом руки і вклонилися.