Спін

- Але ти не повинен був іти на всі ці неприємності. Я здорова і щаслива. Можеш сказати це Джейсу. І Керол, якщо на те пішло. І Еду, якщо він запитається. Я не потребую спостереження за собою.

- Це не те, що ти думаєш.

- Ти просто приїхав, щоб сказати привіт?

- Реально, - так, щось на зразок цього.

- Ми не приєдналися до культу. І мене тут не тримають примусово.

- Я не міг цього знати напевне, Діано.

- Але ти думав, що це так?

- Я радий бачити, що у тебе все добре.

Вона повернула голову і світло призахідного сонця освітило її очі.

- Вибач мені. Я просто трохи схвильована. Я рада що у тебе все гаразд. Ти відчуваєш себе нормально?

Я відчув, що стаю безрозсудним.

- Ні, - сказав я. - Я паралізований. Принаймні так думає твій батько. Він говорить, що все наше покоління Спін-паралізоване. Що ми всі спіймані в той момент, коли зникли зірки. І ніколи не впораємося з цим.

- І ти думаєш, що це правда?

- Мабуть це вірно, хоча не кожен з нас може у цьому зізнатися. - Я говорив, що думав, не дуже зважаючи на обставини. Саймон за кілька хвилин повернеться з банкою Mountain Dew і незламною посмішкою, і можливість буде втрачена, можливо, назавжди. - Я дивлюся на тебе, - продовжив я, і все ще бачу дівчину на галявині біля Великого Будинку. Так що так, можливо Ед був правий. Двадцять п’ять вкрадених років. Вони пройшли досить швидко.

Діана сприйняла це мовчки. Тепле повітря задуло смугасті штори і в кімнаті стало темніше. Тоді вона сказала:

- Зачини двері.

- Це не буде виглядати… незвично?

- Зачини двері, Тайлер, я не хочу щоб нас почули.

Так що я закрив двері, тоді вона м’яко встала, підійшла до мене і взяла мої руки в свої. Її руки були холодні.

- Ми занадто близько до кінця світу, щоб брехати один одному. Я шкодую, що не можу дзвонити, але є чотири сім’ї, що розділяють цей будинок і один телефон, - і буде цілком очевидно, хто розмовляє і куди дзвонить.