Спін

Хвороблива на вид Керол з’явилася у дверях спальні зі стежками сліз на очах з виразом жорсткого склоподібного гніву.

- Тайлер, - сказала вона, - ви повинні зупинити це!

- Я роблю те, що можу. Організм не відповідає на опіати. Було б краще, щоб ми поговорили про це вранці.

- Хіба ви не чуєте його?

- Звичайно чую.

- Чи означає це, що це нічого не значить? Чи означає це, що звук нічого не зачить для вас? Боже мій! - Сказала вона. - Краще лікування він мав би у Мексиці в якогось шарлатана. Чи в знахаря. Ви справді вважали необхідними ці ін’єкції для нього? Чортів шарлатан! Боже мій.

На жаль, вона висловлювала луною питання, які я вже почав запитувати у себе. Ні, я не знав, що вводив у нього, з будь-якої наукової точки зору. Я лише вірив обіцянкам людини з Марса, але чи був це захист, який міг покласти в ногах Керол. Процес був більш складним, явно більш болісним, ніж я думав. Можливо, препарат працює неправильно. Можливо, він не спрацює взагалі.

Джейс видав жалібне виття, яке закінчилося зітханням. Керол забрала руки зі своїх вух.

- Він страждає, ти, негідник, шарлатан! Подивися на нього!

- Керол…

- Я для вас не Керол! Я дзвоню в швидку допомогу. Я дзвоню в поліцію!

Я ступив крок і взяв її за плечі. Вона тремтіла, тендітна, але небезпечно жива, під моїми руками, як загнаний в кут звір.

- Керол, послухайте мене.

- Що? Чому я повинна слухати?

- Тому що ваш син вклав своє життя в мої руки. Послухайте, Керол, зберіться. Мені потрібен хтось, щоб допомагати мені тут. Я без сну вже протягом декількох днів. Незабаром я впаду. Мені потрібен хтось, хто міг би посидіти з ним, хтось з реальною медичною підготовкою, хто міг би приймати виважені рішення.

- Ви повинні були привезти медсестру.

Я повинен був це зробити, але це було неможливо, і справа була не в цьому.

- Я не привіз медсестри. Бажано, щоб нею стали ви.

Потрібен був деякий час, щоб до мої слова добралися до її свідомості. Тоді вона ахнула і відступила.

- Я?