Спін

- Як і марсіани з нами.

- Досить.

- І що зробить Престон Ломакс, - вважатиме, що ви ангел?

- Тільки він може відповісти на це питання. Останнє, що він сказав мені (тут Вун використав оксфордський акцент для створення ідеального враження про голос Престона Ломакса - безцеремонний і холодний, як зимове море):

- Мав за честь поговорити з вами, посол Вень Цзябао. Ви говорите безпосередньо і розумно. Дуже освіжає, як для старого маразматика. Ось вам моя рука.

Враження було приголомшливе, виходячи з того, що він заговорив по-англійськи лише трохи більше року тому. Я сказав йому про це.

- Я учений, - сказав він. - і навчився читати англійською, коли був ще дитиною. Говорити це зовсім інша справа. Але у мене є талант до мов. Це одна з причин, чому я тут. Тайлер, можу я попросити про одну послугу? Чи можете ви принести мені ще романів?

- Боюся, що я приніс все, що було з марсіанських історій.

- Не про Марс. Будь-які романи. Все, що ви вважаєте важливим, все, що має значення для вас або дало вам трохи задоволення.

- Тоді тут повинні бути багато англійських професорів, які будуть раді задовольнити ваш інтерес до читання.

- Я впевнений, що це так. Але я прошу вас.

- Я не вчений. Я люблю читати, але це досить випадкова література і в основному сучасна.

- Все що є кращого. Я один частіше, ніж ви думаєте. Мій розпорядок зручний, але я не можу змінити його без ретельного планування. Я не можу вийти купити їжі, я не можу відпочити на природі або приєднатися до якогось соціального демаршу. Я міг би запитати у людей, що працюють з моїми архівами, але останнє, що я хочу, це щоб кожний художній твір схвалювався якимось комітетом. Гарна книга для мене майже як товариш.

Вони були по людськи зрозумілі, ці скарги Вуна на свою замкнутість у Перигелії, на його положення на Землі. Він був щасливий, коли міг зайняти читанням безсонні ночі, щоб не впадати занадто в ностальгію, і він досі був в захваті від дива, яким був для нього чужий світ. Але вночі, на межі сну, він іноді бачив, що йде берегом марсіанського озера, спостерігаючи за птахами, які кругами літали над хвилями, видіння завжди були туманними, світло пробивалося крізь стародавній пил, який досі прилітав з пустель Ноакіса і розфарбовував небо. У цьому сні або видінні він був завжди один, але він знав, що його очікували за наступним крутим поворотом скелястого берега. Вони могли бути друзями або незнайомими людьми, вони могли бути навіть його рідними, яких він втратив; він знав тільки, що він буде бажаним для них, там він зможе підійти близько, торкнутися, обнятися. Але це був усього лише сон.

- Коли я читаю, - сказав він мені, - я чую відгомін тих голосів.

Я пообіцяв принести йому книги. Але зараз у нас були справи. Почувся шквал активності в оточенні біля входу в кафе. Один з костюмів зайшов і сказав:

- Вас запрошують наверх.

Вун відставив вбік тарілку і почав дертися зі свого крісла. Я сказав йому, що ми побачимося пізніше.

Костюм повернувся до мене.

- Ви теж - сказав він. - Вони запрошують вас двох.