Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА В ПАРИЖІ»

Дев'яносто третій рік

Безмежне поле для дії! Всі типи — людські, нелюдські і надлюдські — були тут. Епічне згромадження антагонізмів. Гільйотен уникав Давіда, Базір ображав Шабо, Гаде висміював Сен-Жюста, Верньйо ганив Дантона, Лузе нападав на Робесп’єра, Бюзо викривав Філіппа Егаліте, Шамбон лаяв Паша, і всі ненавиділи Марата. А скільки ще імен слід би назвати! Армонвіль, прозваний Червоною шапкою, бо він завжди приходив на засідання в червоному ковпаку, друг Робесп’єра, який висловлював, проте, побажання, щоб після Людовіка XVI «для рівноваги» гільйотинували Робесп’єра; Массьє, колега і двійник доброго Ламуретта, епіскопа, ім’я якого відоме тільки тому, що воно любе серцю закоханих: Легарді з Морбігана, що картав бретонських священиків; Барер — чоловік, що завжди йшов за більшістю, що головував на засіданнях в день суду над Людовіком XVI; Дану, який казав: «Треба виграти час»; Дюбуа-Крансе, довірений Марата; маркіз де-Шатонеф, Лакло, Еро де-Сешель, який відступив перед Аиріо, коли той скомандував: «Каноніри, до гармат!»; Жюльєн, що порівнював Гору з Фермопілами[100]; Гамон, який вимагав, щоб для жінок була окрема трибуна; Лалуа, що на одному засіданні запропонував вшанувати єпіскопа Гобеля[101], який, з’явившись у Конвент, скинув з себе мітру і надів червоний ковпак; Леконт, що вигукнув: «Ану, попи, готуйтесь у розстриги!»; Феро, одрубаній голові якого вклонився Буассі-д’Англа, лишивши для історії нерозв’язане запитання: вклонявся Буассі-д’Англа голові, тобто жертві, чи списові, на якому стирчала голова, тобто вбивцям жертви? Два браги Дюпра — один монтаньяр, другий жірондист, які ненавиділи один одного, як і брати Шеньє.

З цієї трибуни говорились ті запаморочливі палкі промови, в яких навіть проти волі оратора звучав віщий голос. Від цих промов розпалюються події, ніби проникнувшись почутим обуренням. Так часом голос подорожнього в горах викликає обвал. Через одне зайве слово може трапитися катастрофа. Іноді здається, що події здатні гніватися. Саме так, через випадкове слово, яке погано зрозуміли, впала голова принцеси Єлізавети.

А в Конвенті нестримність мови стала звичкою і правом. Під час суперечок погрози літали й перехрещувалися, як іскри на пожежі. От приклади. Петіон: «Робесп’єр, ближче до діла». Робесп’єр: «Діло за вами, Петіон. Я доберусь до вас, побачите». Голос: «Смерть Маратові!» Марат: «В той день, коли помре Марат, не буде більше Парижа, а в той день, коли загине Париж, не стане республіки». Білло-Варрен підводиться і починає: «Ми бажаємо…» Барер уриває йому мову: «Ти говориш, наче король».

Якось на засіданні Філіппо заявляє: «Один із депутатів замірився на мене шпагою». Одуен: «Голова, закличте до порядку вбивцю». Голова: «Заждіть». Паніс: «Голова, тоді я закликаю до порядку вас».

Часом стіни Конвенту потрясав громовий регіт. Лекуантр: «Кюре з Шан-де-Бу скаржиться на єпіскопа Фоше, що той забороняє йому одружитися». Чийсь голос: «Ніяк не збагну, чого Фоше, маючи двадцять коханок, не хоче, щоб у когось була хоч одна-єдина жінка». Другий голос: «Нічого, піп, не бійся, бери собі жінку».

Публіка з громадських трибун втручалась в обговорення і зверталась до депутатів на «ти». Одного разу зійшов на трибуну депутат Рюан. Одне стегно в нього було значно товще за друге. Хтось із глядачів йому крикнув: «Повернись правим боком, бо „щока“ в тебе зовсім у дусі Давіда». Такі фамільярності дозволяв собі народ відносно Конвенту. Проте одного разу, на бурхливому засіданні 11 квітня 1793 року, голова звелів заарештувати одного з порушників порядку на трибунах.

На одному засіданні, де був і старий Буонаротті[102], Робесп’єр узяв слово і говорив годин зо дві, увесь час дивлячись на Дантона, то пильно, що не обіцяло нічого доброго, то скоса, що було ще гірше. Він метав громи і закінчив вибухом обурення, повним зловісних слів: «Нам відомі інтригани, нам відомі хабарники, нам відомі зрадники: вони тут, серед цих зборів. Вони нас чують, ми їх бачимо, ми не зводимо з них очей. Якщо вони поглянуть угору, — то побачать у себе над головою меч закону, якщо заглянуть у свою совість, — побачать там підлість. Хай же стережуться!» І коли Робесп’єр скінчив, Дантон, в недбалій позі відхилившись на спинку лави, закинувши назад голову з напівзаплющеними очима і звісивши руки, зненацька затягнув пісеньку:

Каде Руссель[103] прекрасно промовляє,

Але втішаєшся, коли він замовкає.

Тут відповідали на лайки лайками. «Змовник!» — «Убивця!» — «Розбійник!» — «Крамольник!» — «Угодовець!», чулося з усіх боків. Викривали один одного перед бюстом Брута, що стояв у залі. Зухвалі вигуки, прокльони, образи лунали в повітрі. Кидали один на одного розлютовані погляди, підносили кулаки, показували пістолети, вихоплювали з піхов кинджали. Ораторська трибуна палахкотіла полум’яними промовами. Деякі промовляли, немов були вже на гільйотині. Коливалися голови, злякані й страшні. Монтаньяри, жірондисти, фельяни, помірковані, терористи, якобінці, кордельєри і вісімнадцять ієреїв-царевбивць.

Всі ці люди були клубами диму, розвіюваного в усі боки.


11


Розуми стали здобиччю вітру.

Але це був чудодійний вітер.

Бути членом Конвенту означало бути хвилею океану. Це такою ж мірою стосувалося людей великих. Сила поштовху йшла згори. В Конвенті була єдина воля, воля всіх і нічия зокрема. Ця воля була ідеєю, ідеєю нестримною і неосяжною, яка віяла в темряві з високості неба. Ми називаємо її Революцією. Коли ця ідея проносилась, вона збивала з ніг одного і підводила другого; того заносила з пінявим валом, а іншого розбивала об скелі. Ця ідея знала, куди прямує, і гнала людське море перед собою. Приписувати революцію волі людей — все одно, що приписувати приплив силі хвиль.

Революція є дія Невідомого. Називайте цю дію доброю чи лихою, залежно від того, до майбутнього чи до минулого ви пориваєтесь, але лишіть її тому, хто її зробив. Вона здається спільним витвором великих подій і великих людей, але насправді вона є тільки наслідком подій. Події роблять витрати, люди платять. Події диктують, люди підписують. 14 липня[104] підписане Каміллом Демуленом, 10 серпня підписане Дантоном, 2 вересня підписане Маратом, 21 вересня підписане Грегуаром, 21 січня підписане Робесп’єром. Але Демулен, Дантон, Марат, Грегуар, Робесп’єр — тільки секретарі. Могутній і зловісний автор цих величних сторінок має одне ім’я — Бог і одну маску — невблаганної Долі. Робесп’єр вірив у бога. Не дивно!

Революція є одна з форм того іманентного явища, яке тисне нас з усіх сторін і яке ми звемо Неминучістю.

Перед лицем цього таємничого сполучення благодіянь і мук історія ставить запитання: Чому?

— Тому, — так відповість і той, хто нічого не знає, і той, хто знає все.

Коли спостерігаєш ці стихійні катастрофи, що руйнують і оновлюють цивілізацію, не наважуєшся судити про деталі. Хвалити чи ганьбити людей за результат, це майже те саме, що хвалити чи ганьбити цифри за суму, яка з них вийшла. Те, що повинно статися, — стається, те, що повинно віяти, — віє. Але одвічної ясності не затьмарюють ці буйні вітри. Над революціями сяють істина і справедливість, як зоряне небо над бурями.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дев'яносто третій рік» автора Віктор-Марі Гюго на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА В ПАРИЖІ“ на сторінці 27. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи