Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА В ПАРИЖІ»

Під час засідань всередині амфітеатра, внизу, наче в підкові, стояли біля підніжжя трибуни пристави.

По один бік трибуни у чорній дерев’яній рамі заввишки дев’ять футів була прибита дошка, переділена чимсь подібним до скіпетра на два стовпці, — «Декларація прав людини»[85]. По другій бік лишалося порожнє місце, заповнене згодом такою ж дошкою в чорній рамі, переділеною теж надвоє, тільки не скіпетром, а мечем. На ній був текст Конституції II року[86]. Над трибуною, над самою головою оратора, маяли прапори, майже горизонтально висуваючись із глибокої, перегородженої на дві половини ложі, в якій завжди було повно народу. Ці три великі трикольорові прапори опиралися на жертовник з написом: «Закон». За цим жертовником височів, наче страж вільного слова, величезний пук лікторських прутів, завдовжки з колону. Біля стіни, напроти депутатських місць, стояли вряд колосальні статуї. По праву руку місця головуючого — Лікург, по ліву — Солон, а над лавами Гори — Платон.

П’єдесталами для статуй служили прості кам’яні куби, поставлені на довгий карниз, що йшов круг усього залу і відділяв публіку від депутатів. Глядачі завжди опиралися ліктями на цей карниз.

Чорна дерев’яна рама «Декларація прав людини» верхнім краєм доходила до цього виступу, закриваючи малюнки на стіні і порушуючи чистоту лінії, чим був дуже незадоволений Шабо. «Це гидота», говорив він.

На головах статуй були вінки з дубового й лаврового листя.

З бокового карниза широкими прямими складками спускалося, закриваючи увесь низ залу засідань, зелене драпування з намальованими на ньому, теж зеленими, але темнішими, вінками. Над цим драпуванням холодно біліла стіна. В цій стіні глибоко й рівно, без будь-яких оздоб, були прорізані два яруси трибун для публіки, вгорі круглих, внизу чотирикутних. З кожного довгого боку залу йшло по десять трибун, а з обох коротких — по дві величезні ложі, — отже, всіх трибун було двадцять чотири. В них завжди було страшенно людно.

Глядачі нижніх трибун, не вміщаючись в них, видиралися на всі виступи. Вздовж другого поверху був проведений товстий залізний брус, міцно закріплений на такій висоті, щоб на нього могли спиратися ті, що сиділи вгорі. Завдяки цьому передні глядачі не падали, коли на них натискали ззаду. Проте одного разу хтось із публіки все ж таки не вдержався, але не вбився, бо впав на Массьє, бовейського епіскопа. Підвівшись, він сказав: «Бач, і з попа може бути якась користь!»

Зал Конвенту вміщав дві тисячі чоловік, в дні народних заворушень — і три тисячі.

Конвент засідав двічі на день — ранком і ввечері.

Крісло голови було з круглою спинкою, оббитою золоченими цвяшками. Його стіл підтримували крилаті одноногі страховища, які немов вискочили з Апокаліпсиса, щоб бути очевидцями революції. Здавалося, що їх випрягли з колісниці Єзекіїла, щоб запрягти в колісницю Сансона[87].

На столі головуючого стояли дзвінок, завбільшки з цілий дзвін, та мідна чорнильниця і лежав оправлений у пергамент великий фоліант — книга протоколів.

Бувало, що на цей стіл капала кров з відтятих голів, принесених у Конвент на списах.

На трибуну вело дев’ять східців. Були вони високі, круті й дуже незручні. Одного разу депутат Хансоне, сходячи на трибуну, спіткнувся. «Сходи, наче на ешафот», сказав він. «От і привчайся!» вигукнув йому Кар’є.

Там, де стіни були надто вже голі, архітектор оздобив їх пуками лікторських прутів з сокирою.

Праворуч і ліворуч трибуни стояли на підставках по два канделябри дванадцяти футів заввишки, з чотирма парами ламп угорі. У кожній ложі для публіки стояв такий же канделябр. Підставки цих канделябрів були оздоблені круглими орнаментами, які народ називав «намистом гільйотини».

Задні лави в залі доходили мало не до нижнього бруса трибун для публіки. Депутати й публіка могли перемовлятися.

Виходи з трибун вели в заплутаний лабіринт коридорів, де часом був страшний галас.

Конвент займав увесь палац і заповнив навіть сусідні будинки, готелі Лонгвіля і Куаньї. В готель Куаньї після 10 серпня перенесли, якщо вірити листові лорда Бредфорда, королівські меблі. На очищення від них Тюїльрійського палацу пішло два місяці.

Комітети містилися поблизу залу засідань. В павільйоні Рівності — законодавчий, землеробський і торговельний. В павільйоні Свободи — морський, колоніальний, фінансовий, асигнаційний і Комітет громадського порятунку. В павільйоні Єдності — воєнний.

Комітет громадської безпеки сполучався безпосередньо з Комітетом громадського порятунку темним коридором, де і вдень і вночі горів ліхтар. В цьому коридорі завжди вешталися шпигуни всіх партій. Тут не було ніяких розмов.