TextBook — Моє прізвище Марібон.
— Хай буде так, — сказав Шабо, — мені, зрештою, це однаково.
І додав крізь зуби:
— Ніде тепер не знайдеш маркіза.
Марат спинився в лівому коридорі і дивився на Монто й Шабо.
Щоразу, як приходив Марат, по залу прокочувався невиразний гул, але тільки віддалік. Біля нього всі мовчали. Марат не звертав на це уваги. Він зневажав «кумкання болота».
Внизу, в напівсутінках, на дальніх лавах, Компе з Уази, Прюнель, епіскоп Віллар, що потім став членом Французької академії, Бутру, Пті, Плешар, Боне, Тібодо, Вальдрюш показували на нього пальцями.
— Диви, Марат!
— Хіба він не хворий?
— Мабуть, хворий, бачиш же — в халаті.
— В халаті?
— Так, чорт забери!
— Він собі дозволяє все.
— Приходити в такому вигляді у Конвент!
— Приходив же він сюди у лавровому вінку, чом не прийти і в халаті!
— Мідний лоб, та й зуби позеленілі, ніби мідні.
— Халат наче новий.
— З чого він?
— З репсу.
— Смугастого.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дев'яносто третій рік» автора Віктор-Марі Гюго на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА В ПАРИЖІ“ на сторінці 29. Приємного читання.