Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА В ПАРИЖІ»

Тепер ми бачимо його в перспективі, і він вимальовується на глибокому небі в ясній і трагічній далечині — величний профіль Французької революції.

2

14 липня принесло визволення.

10 серпня — розгром.

21 вересня заклало підвалини,

21 вересня — рівнодення, рівновага. Зодіакальний знак — Терези. Як зауважив Ромм, під цим знаком Рівності й Правосуддя проголошена була республіка. Її провістило сузір’я.

Конвент був першим втіленням народу. Конвентом відкривається нова велика сторінка історії, з якої починається сучасне майбутнє.

Кожній ідеї потрібна видима оболонка, кожному принципові — місце його виявлення. Церква — це бог між чотирма стінами. Кожному догматові потрібен храм. Коли Конвент утворився, першим невідкладним завданням було — вирішити, де його розмістити.

Зайняли спочатку Манеж, потім Тюїльрійський палац. Встановили раму, декорації роботи Давіда, намальовані в чорно-білих тонах. Поставили симетрично лави, чотирикутну трибуну, паралельні ряди дерев’яних колон на підставках, що нагадували плахи. Поклали довгі рівні бруси, поробили прямокутні комірки, де тиснувся натовп, і назвали їх громадськими трибунами. Натягли римський театральний тент — веларій, почепили грецькі драпування. І серед цих прямих кутів та ліній помістили Конвент, у цю геометрію втиснули бурю. Фрігійський ковпак на трибуні був пофарбований у сірий колір. Роялісти глумилися з цієї червоносірої шапки, з цього бутафорського залу, з цих картонних монументів, з цієї святині з пап’є-маше, з цього брудного, запльованого храму. Як швидко повинно було це зникнути! Колони з клепок, склепіння з дранок, барельєфи з мастики, карнизи ялинові, статуї з гіпсу, мармур мальований, стіни полотняні. Але в цьому тимчасовому Франція створила вічне.

Стіни залу Манежу, коли Конвент почав у ньому свої засідання, були вкриті афішами, яких була сила-силенна в Парижі під час повороту короля з Варенна. В одній говорилося: «Король повертається. Бити палицями того, хто його вітатиме, повісити того, хто його ображатиме». В другій: «Спокійно! Не скидати шапок. Він зараз стане перед своїми суддями». В третій: «Король держав народ на прицілі. Він довго стріляв. Стріляти має народ». В четвертій: «Закон! Закон!» В цих стінах Конвент судив Людовіка XVI.

В Тюїльрі, перейменованому в Народний палац, куди Конвент переніс 10 травня 1793 року свою роботу, зал засідань простягався від павільйону Дзигарів, який назвали павільйоном Єдності, до павільйону Марсана, названого павільйоном Свободи. Павільйон Флори перейменували в павільйон Рівності. В зал засідань підіймалися сходами Жана Бюллана. На другому поверсі містився Конвент, а весь перший поверх палацу був ніби довгою казармою, де стояли рушниці в козлах і похідні койки солдатів, охоронців Конвенту. Національні збори мали свою почесну варту, яку називали «гренадерами Конвенту».

Трикольорова стрічка відокремлювала палац, де засідав Конвент, від саду, де міг ходити народ.

3

Закінчимо опис залу засідань. Все заслуговує на увагу в цьому страшному місці.

При вході найперше впадала в очі висока статуя Свободи, що стояла між двома широкими вікнами.

Сорок два метри завдовжки, десять завширшки і одинадцять заввишки — такі розміри мало приміщення, що було театром короля і стало театром революції. Красивий пишний зал, збудований Вігарані для придворних, зовсім сховався під грубим помостом, що в 93 році мусив витримувати величезний тягар — народні маси. Варто відзначити, що цей поміст, на якому влаштували трибуни, мав за єдину підпору стовп із суцільного стовбура з десятиметровим діаметром. Жодна з каріатид не могла зрівнятися з цим стовпом. Цілі роки витримував він важкий натиск революції, Він витримав вигуки захвату, вибухи ентузіазму, лайку, галас, рев, — усю колотнечу, всю бурю народного гніву, бунт. І не погнувся. Після Конвенту він бачив Раду старшин[83]. Вісімнадцятого брюмера[84] його прибрали.

Берсьє замінив тоді цей дерев’яний стовп мармуровими колонами, які простояли, проте, недовго.

Задуми архітектора часом бувають дуже дивні. Архітектор, що прокладав вулицю Ріволі, намагався наслідувати траєкторію польоту гарматного ядра; архітектор, що будував Карлсруе, взяв за взірець віяло; за ідеал архітектора, що спорудив зал, де засідав з 10 травня 1793 року Конвент, правила, мабуть, велетенська шухляда комода. Це було щось довге, високе й нудне. До однієї з довгих сторін паралелограма прилягало широке півколо, де амфітеатром були розміщені лави депутатів, без столів і пюпітрів. Гаран-Кулон, що мав звичку багато писати, клав папір на своє коліно. Проти лав — трибуна. Перед трибуною бюст Лепелетьє Сен-Фаржо. За трибуною крісло голови.

Голова бюста трохи виступала над краєм трибуни, через те пізніше його зняли.

Амфітеатр складався з дев’ятнадцяти довгих лав, розташованих півколом. У кутках, що були з обох боків амфітеатра, стояли короткі лави.