Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА В ПАРИЖІ»

— Антонеля?

— Він же маркіз Антонель, — сказав Робесп’єр.

Дантон відповів:

— Дамп’єр, що загинув при Конде за республіку, аристократ, аристократ і Борепер, що застрелився, але не відкрив пруссакам ворота Вердена.

— Однак це не завадило Дантонові, — пробурчав Марат, — коли одного разу Кондорсе сказав: «Гракхи [79]були аристократи», — крикнути йому: «Всі аристократи зрадники, починаючи з Мірабо і кінчаючи тобою».

— Громадянине Дантон, громадянине Робесп’єр, — поважно заговорив Сімурден, — ви, може, й маєте рацію, довіряючи аристократам, але народ їм не довіряє, і він не помиляється. Коли священикові доручають наглядати за аристократом, відповідальність священика подвоюється, і треба, щоб священик був непохитний.

— Безперечно, — сказав Робесп’єр.

— І невблаганний, — додав Сімурден.

Робесп’єр відізвався:

— Добре сказано, громадянине Сімурден. Ви матимете справу з молодим чоловіком. Ви вдвоє старший за нього і зможете вплинути на нього. Треба ним керувати, але обережно. Він, здається, має військові здібності, всі донесення щодо цього сходяться. Його загін належить до складу корпусу, виділеного з рейнської армії для походу у Вандею. Цей чоловік недавно прибув з кордону, де показав себе хоробрим і розумним. Він прекрасно командує експедиційною колоною. Два тижні не дає передихнути старому маркізові де-Лантенаку, жене його перед собою. Він притисне його врешті до берега і скине в море. Лантенак має досвід і хитрість старого генерала, а він — завзяття молодого командира. Цей молодий чоловік мав вже ворогів, багато хто йому заздрить. Заздрить йому й генерал Лешель…

— Цей Лешель, — озвався Дантон, — хоче бути головним командувачем, та він годиться тільки для каламбури. «Треба Лешеля, щоб подолати Шаретта»[80]. Поки що Шаретт його б’є.

— А він не хоче, щоб хтось інший побив Лантенака, — продовжував Робесп’єр. — Усе лихо вандейської війни у цих суперництвах. Наші солдати — герої, та ними погано командують. Простий гусарський капітан Шерен входить з сурмачем в Самюр під звуки «Ça ira!». Він бере Самюр, міг би йти далі і взяти Шоле, але спиняється, бо не дістав наказа. Треба замінити все командування у Вандеї. Корпуси там ділять на дрібні загони, чим роз’єднують сили. Розкидана армія — це паралізована армія, це скеля, яку розбили і рознесли по каменю. В Парамейському таборі лишилися самі намети. Між Трег’є і Дінаном розставлено щось біля ста маленьких постів; там від них ніякої користі, а тимчасом з них можна б утворити цілу дивізію і прикрити все узбережжя. Лешель, підтриманий Парреном, оголює північний берег під тим приводом, що треба боронити південь, і дає англійцям доступ у Францію. План Лантенака такий: півмільйона повсталих селян і десант англійців у Францію. Молодий командувач експедиційної колони наступає на п’яти цьому Лантенакові, жене й б’є його без дозволу Лешеля, свого начальника, і Лешель шле на нього доноси. Думки про цього молодого чоловіка поділилися. Лешель вважає, що його треба розстріляти. А Прієр із Марни хоче зробити його генерал-ад’ютантом.

— Цей молодий чоловік, здається мені, має видатні здібності, — сказав Сімурден.

— Але має й хибу.

Це зауважив Марат.

— Яку? — спитав Сімурден.

— Милосердність, — відказав Марат. — Він твердий у бою і м’який після бою. Він схильний прощати, милувати, він заступається за монашок, рятує жінок і дівчат-аристократок, випускає полонених, дає волю священикам.

— Серйозна помилка, — пробурмотів Сімурден.

— Злочин, — кинув Марат.

— Іноді, — сказав Дантон.