Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША НА МОРІ»

Вітер був слабкий. «Клеймор» залишив Боннюї, обминув Булей-Бей і якийсь час ішов на видноті вздовж берега, поступово зменшуючись у спадаючій темряві, доки не зник зовсім.

За годину Желямбр, повернувшись до себе в Сент-Ельє, послав соутгемптонським експресом графові д’Артуа, в головну квартиру герцога Йоркського, такі чотири рядки:

«Монсеньйор, від’їзд відбувся. Успіх забезпечено. Через вісім днів запалає все узбережжя, від Гранвіля до Сен-Мало».

А за чотири дні до того депутат від Марни Прієр, що був посланий з важливими повноваженнями до армії Шербурзького узбережжя і в той час перебував у Гранвілі, одержав від таємного емісара написане тим же почерком, що й наведена вище депеша, повідомлення:

«Громадянин депутат, 1 червня, в час відпливу, військовий корвет „Клеймор“ із замаскованою батареєю вирушить до Франції, щоб висадити на берег одного чоловіка. Його прикмети: високий на зріст, старий, волосся сиве, одягнений селянином, руки аристократичні. Докладніше повідомлю вам усе завтра. Він висадиться другого вранці. Попередьте ескадру, захопіть корвет, гільйотинуйте цього чоловіка».

II. КОРАБЕЛЬ І ПАСАЖИР ПІД ПОКРОВОМ НОЧІ

Корвет, замість того, щоб узяти напрям на південь до Сент-Катрін, повернув на північ, потім на захід і сміливо увійшов у морську протоку між Серком і Джерсеєм, що зветься Протокою Катастроф. На берегах цієї протоки не було тоді жодного маяка.

Сонце давно зайшло. Ніч була чорна, темніша, ніж звичайно влітку. Хоч у цю пору мав світити місяць, але небо облягли важкі хмари, що рідко буває в такий період і, судячи з усього, можна було сподіватися, що місяць вирине лише на хвилину, перед самим заходом. Кілька хмар нависло над самим морем, вкриваючи його туманною імлою.

Ця темрява була сприятливою для корвета.

Лоцман Гакуаль мав намір лишити Джерсей ліворуч, а Гернсей праворуч і, сміливо пройшовши між Гануа й Дувром, пристати в якійсь бухточці на узбережжі Сен-Мало. Ця дорога була довша, ніж через Менк’є, але безпечніша: французька ескадра особливо пильно охороняла береги між Сент-Ельє і Гранвілем.

Гакуаль сподівався, якщо вдасться поставити всі паруси і буде попутний вітер, пристати до французького берега ще вдосвіта, — зрозуміло, в тому разі, коли не трапиться нічого несподіваного.

Все йшло гаразд. Корвет щойно проминув Гро-Не. Годині о дев’ятій погода зіпсувалась, — дужчав вітер і знялася хвиля. Але цей вітер був попутний, а хвиля — хоч і сильна, проте не бурхлива. Все ж деякі вали так набігали на корвет, що він пірнав носом у воду.

«Селянин», якого лорд Балькарра назвав генералом і якому принц де-Ла Тур д’Овернь говорив кузен, мав ноги справжнього моряка і походжав палубою корвета спокійно й поважно. Він наче й не помічав, що корабель сильно гойдає. Час від часу старий витягав в кишені куртки плитку шоколаду, відламував шматочок і жував; хоч він і мав сиву голову, проте всі зуби — цілі.

Він ні з ким не говорив, тільки іноді тихо промовляв кілька слів капітанові, який слухав їх шанобливо, ніби не він, а цей пасажир був справжнім командиром корабля.

«Клеймор», керований вправною рукою, непримітний у тумані, обминув довгий крутий берег на північному краї Джерсея, тримаючись якомога ближче до суші, щоб не наштовхнутись на страшний риф П’єр-де-Лік посередині протоки між Джерсеєм і Серком. Гакуаль, стоячи біля руля, час від часу голосно називав один за одним Грев-де-Лік, Гро-Не, Племон — і вів корвет між цими пасмами рифів майже наосліп, але впевнено, почуваючи себе так, наче він у себе вдома і добре знає всі закутки океану.

На носі корвета огнів не запалювали, щоб не виказати себе в цих пильнованих водах. Всі раділи туманові. Дійшли до Гранд-Етап. Імла була така густа, що високий силует Пінакля ледве виднівся. На дзвіниці Сент-Кен пробило десяту, і кожен удар було чути дуже виразно, — а це було певною ознакою того, що вітер буде попутний. Все й далі йшло гаразд. Море стало трохи неспокійним через сусідство Корб’єра.

Трохи згодом граф дю-Буабертло та шевальє де-Ла В’євіль провели одягненого по-селянськи чоловіка до його каюти, що була власною каютою капітана. Відхиляючи двері, старий сказав тихо:

— Ви ж знаєте, панове, що треба додержувати таємниці. Ані слова до моменту вибуху. Тільки ви тут знаєте моє ім’я.

— Ми понесемо його з собою в могилу, — відповів Буабертло.

— А я, — сказав старий, — не відкрию його і в свій смертний час.